Зівяле листя/Полудне

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
II.

Полудне.
Широкеє поле безлюдне.
Довкола для ока й для вуха
Ні духа!
Ні сліду людей не видать...
Лиш трави мов море хвилясте,
Зелене, барвисте, квітчасте,
І сверщики в травах тріщать.

Без впину
За річкою геть у долину
І геть аж до синіх тих гір
Мій зір
Летить і в тиші потапає,
У пахощах дух спочиває,  — 
У душу тепла доливає
Простір.

З тім  —  цить!
Якеж то тихеньке ридання
В повітрі мов тужне зітхання
Тремтить?
Чи се моє власнеє горе ?
Чи серце стрепа́лося хоре?
Ах, ні! Се здалека десь тільки
Доноситься голос сопілки.

І ось
На голос той серце моє потяглось,
В тім раю без краю воно заридало
Без слів.
Тебе, моя зоре, воно спогадало,
І стиха до строю сопілки
Поплив із народнім до спілки
Мій спів.