Як би знав я чари, що спиняють хмари,
Що два серця можуть ізвести до пари,
Що ламають пута, де душа закута,
Що в поживу ними зміниться отрута!
То тебе би, мила, обдала їх сила,
Всі би в твоїм серці іскри погасила,
Всі думки й бажання за одним ударом,
Лиш одна любов би вибухла пожаром,
Обнялаб достоту всю твою істоту,
Мисли-б всі пожерла, всю твою турботу, —
Тільки мій там образ і ясніє й гріє…
Фантастичні думи! Фантастичні мрії!
Як би був я лицар і мав панцир добрий,
І над всіх був сильний і над всіх хоробрий, —
Я би з перемоги вороги під ноги,
Що мені до тебе не дають дороги!
Яб добувсь до тебе через мури й стіни,
Яб побив дракони, розметав руїни,
Яб здобув всі скарби, що їх криє море,
І до ніг твоїх би положив, о, зоре!
Деб тебе не скрито, яб зломав верії…
Фантастичні думи! Фантастичні мрії!
Як би я не дурень, що лиш в думах кисне,
Що співа і плаче, як біль серце тисне,
Що будуще бачить людське і народне,
А в сучаснім блудить як дитя голодне, —
Що із неба ловить зорі золотії,
Але до дівчини приступить не вміє, —
Ідеали бачить геть десь за горами,
А живеє щастя з рук пустив без тями,
І тепер, за пізно, плаче і дуріє —
Фантастичні думи! Фантастичні мрії!
|
