|
З ПІСЕНЬ НЕВОЛІ.
Коли-б був я сокіл вільний,
Я-б летів на зустріч сонцю
І кричав-би по під небом
Всім живим мерцям про його.
Коли-б був я дубом пишним,
Простягав-би я галуззя
До проміння золотого
І тягнувся-б вгору, вгору.
Коли-б був я вітром буйним,
Я-б розгонив чорні хмари,
Щоб від хмар не слались тіні,
Щоб сміялось завжди сонце.
Коли-б був я Богом дужим,
Я-б приніс на землю сонце,
Щоб земля не розлучалась
І не плакала по ньому.
Та, на жаль свій, я — людина,
І повинен я мовчати,
Не нагадувать про сонце
І спинять свій льот до його.
Чом же я не сокіл вільний,
Чом же я не дуб зелений,
Чом же я не вітер буйний,
Чом же я не Бог великий?!
|
1904 р.
|
