|
ЧАРИ НОЧІ.
Сміються, плачуть соловї
І бьють піснями в груди:
„Цілуй, цілуй, цілуй її, —
Знов молодість не буде!
Ти не дивись, що буде там.
Чи забуття, чи зрада:
Весна іде назустріч вам,
Весна в сей час вам рада.
На мент єдиний залиши
Свій сум, думки і горе —
І струмень власної душі
Улий в шумляче море.
Лови летючу мить життя!
Чаруйсь, хмілій, впивайся
І серед мрій і забуття
В роскошах закохайся.
Поглянь уся земля тремтить
В палких обіймах ночі,
Лист квітці рвійно шелестить,
Траві струмок воркоче.
Відбились зорі у воді
Летять до хмар тумани…
Тут льються пахощі густі,
Там гнуться верби пьяні.
Як іскра ще в тобі горить
І згаснути не вспіла, —
Гори! — життя єдина мить,
Для смерти-ж — вічність ціла.
Чому-ж стоїш без руху ти,
Коли ввесь світ співає?
Налагодь струни золоті:
Бенкет весна справляє.
І сміло йди під дзвін чарок
З вогнем, з піснями в гості,
На свято радісне квіток,
Кохання, снів і млості.
Загине все без вороття:
Що візьме час, що люде,
Погасне в серці багаття,
І захолонуть груди.
І схочеш ти вернуть собі,
Як Фауст, дні минулі…
Та знай: над нас — боги скупі
Над нас — глухі й нечулі“…
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
|
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
| Сміються, плачуть соловї
І бьють піснями в груди:
„Цілуй, цілуй, цілуй її:
Знов молодість не буде“.
|
1904 р.
|
