Йосип Маковей

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Йосип Маковей
Василь Сімович
 Завантажити у Завантажити роботу у форматі PDFЗавантажити роботу у форматі ePubЗавантажити роботу у форматі TXTЗавантажити роботу у форматі MOBI

Йосип Маковей

Йосип Маковей – письменник дуже різноманітний. Писав він і поезії, й оповідання, й нариси, й повісти, й фейлетони, й повістки для молоді й селян, публіцистичні статті, історично-літературні нариси, життєписи літературних діячів, наукові праці й т. д. З нагоди сорокліття його письменницької праці, що саме припадала на рік перед смертю Маковея (1924), виготовили були спис його праць, та один журнал не помістив його зі страху, що спис надто великий...

Почав писати Маковей іще молодим хлопцем, у ґімназії (1884.р.), і цікаво – знавці літератури приняли його вірші (Маковей почав свою літературну діяльність – віршами) дуже прихильно, як прихильно приняла була критика перші вірші Самійленкові. Це прикметне для обох цих наших поетів: коли вони почали писати, то якось відразу вже виступили добрими, дозрілими письменниками, й як порівняти їх твори з ранніх літ із пізнішими, то неначе не видко в них розвитку...

Вже перші Маковеєві вірші виявляють ті шляхи, якими пішов він у своїй літературній діяльности: Маковей – це сатирик і чистий лірик, при чому бувають такі твори в нього, де переплутується чисте почуття, сердешність із насміхом, а то й глумом. А щодо насміху, то тут Маковей і різнився від Самійленка. Бо Самійленкова сатира – легка, неколюча. Маковей у своїх творах доходить нераз до великого насміху, глуму, а то й бичування. Це видко передусім із його нарисів із життя інтеліґенції, де він підмічує хиби, налиги, всякі недостатки характеру, неуцтво, поверховність, чванливість, кпить собі з усіх цих відємних прикмет («Наші знакомі», «Ревун» і т. д.). Але ж Маковей уміє сміятися так, як і Самійленко. Цей легкий, неколючий сміх пробивається в оповіданнях Маковея з життя міщан та тих інтелігентів, що наперед не висуваються, тих добрих, щирих робітників, які тим тільки й живуть, що иншим помагають та тішаться щастям инших (н. пр., оповідання «Вуйко Дорко»). Так і видко, що Маковей любить тих своїх міщан, що хоч мають багато смішности у житті, але ж пнуться до світла, а в душі зберегли так багато доброти та щирости.

На свойому віку Маковей бачив багато недостач у нашому національному житті, і з такими недостачами він боровся чи своїми сатиричними віршами й оповіданнями, чи фейлетонами («Світло і тіні», «З життя»). На жаль, ці фейлетони, порозкидані по всяких часописах і журналах, недоступні для сучасного читача. А шкода. Бо ж багато з них і досі не втратило свойого значіння. Ті наші хиби не викорінені й досі...

Але ж для бідних людей, для справжніх народніх робітників, для справжньої краси Маковей має чуле серце, і цьому почуттю дає він вислів у багатьох віршах, які є перлинами нашої ліричної (чутливої) поезії. Це видко і з його двох великих повістей («Залісся», «Ярошенко»). Ці повісти й досі дуже радо читає наша молодь. Маковей залишив багато літературно-наукових нарисів про твори деяких кращих українських письменників, зладив великі життєписні праці про буковинських поетів (Федькович, брати Воробкевичі), а кілько талановитих письменників він повідшукував, бувши довголітнім редактором різних українських журналів і часописів! Повідшукував – бо перший звернув був увагу на вартість їх творів.

В р. 1897. почав виходити повний збір творів Маковея, та на одному Томі видання закінчилося. Пізніше різними збірками виходили його оповідання й поезії (яких 6-7 збірок), але ж до повного видання цим збіркам далеко. Як добре було б, як би з нагоди десятиліття смерти поета, подумав хто про збірне видання Маковеєвих творів. Воно обняло б до 20, а то й більше томів...

Нарешті декілька слів про життя поетове. Народився він 10. серпня 1867. р. в Яворові, скінчив українську гімназію й університет у Львові, пізніш був до 1898. р. співробітником і редактором різних українських журналів і ґазет («Зоря», «Народня Часопись», «Руслан», «Діло», «Буковина», «Літературно-Науковий Вістник» і т. д.) у Галичині й на Буковині, потім учителював ув учительській семинарії в Чернівцях та Львові й закінчив своє життя (21. VIII. 1925.) директором у Заліщиках. Там він і спочивав. Після Маковея залишилася поважна письменницька спадщина, велике й дуже цікаве листування, сила всяких літературних матеріялів – всього цього дуже гарно впорядкованого й утриманого береже як ока в голові дружина покійного Поета в Бережанах. Зберігає вона всі ці скарби для бібліотеки Наукового Товариства імени Шевченка у Львові... Коли вони там найдуться, дослідники історії нашої культури найдуть там дуже багато цікавого.