ІВАН БОГУН.
Іван Богун був сином шляхтича Федора Богуна, державця Бубнова в Київщинї і по імени батька звав ся також Федоренком. Підчас повстаня Хмельницького, як богато иншої української шляхти, вступив до війска запорожського; гетьман іменував його подільським полковником і вислав на східну Україну організувати нарід до боротьби. Пізнїйше Богун був полковником кальницьким (в Браславщинї) і паволоцьким (у Київщинї). Брав участь у всіх важнїйших битвах Хмельниччини. Під Збаражем 1649 р. був ранений і Хмельницький дуже тим журив ся; в 1651 р. боронив міста Винниці і примусив Поляків до соромної утечі; під Берестечком тогож року, коли Хмельницького взяли Татари зрадою у неволю, став наказним гетьманом і урятував війско від остаточної загуби. В 1653 р. боров ся з Поляками під Монастирищами і під Жванцем. В 1654 р., коли Хмельницький війшов у союз з Москвою, Богун не хотїв присягати на вірність цареви, замкнув ся у своїм Кальнику і не їхав на раду до Переяслава. Але також не хотїв лучити ся з Польщею, хоч Поляки обіцювали йому великі маєтности, а навіть гетьманство; тайні польські листи відсилав гетьманови. По смерти Богдана Хмельницького на козацькій радї завзято виступав проти московського панованя: „Непотрібні нам московські воєводи“, кликав, „жінки наші і дїти списувати приїхали! Не здорові ви від нас виїдете!“ А до одного із сторонників Москви, Івана Безпалого, писав: „Дивуємо ся тому не мало, що ви, що родили ся з нами, разом з народом вольним, і спільно зросли в Україні, вітчинї нашій, а немалий час проливали кров свою за волю всього запорожського війска, тепер віддаєте ся добровільно в неволю, і ведете війну з нами, братами своїми, з котрими разом хлїб їли і проти кождого ворога ставали, — і на нас, кров свою, наступаєте!…“ До кінця житя Богун не хотїв підписувати ніяких союзів з Москвою. А й до польської держави відносив ся ворожо, як з початку, так і до кінця. Не підписав чуднівської угоди з Польщею 1660 р. і не хотїв віддати ворогам правобережної України. За те заслали його Поляки до твердині в Марієнбурґу у Прусії. Вийшов з неволї 1663 р. і знов розпочав боротьбу за волю України. Польське війско схопило Богуна вдруге і 27. лютого н. с. 1664 р. під Новгородом сїверським розстріляно великого українського лицаря і патріота.
