Калєндар УНСоюзу на 1919 рік/Филип Орлик

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
ФИЛИП ОРЛИК.

По полтавській битві (10. липня 1709 р.) і смерти гетьмана Мазепи в Бендерах (22. серпня 1709 р.) Запорожцї і частина городових козаків вибрали у Варницї на Волощині 15. цьвітня 1710 р. на гетьманство Филипа Орлика. Се був український шляхтич з роду осїлого в ошмянськім повітї на Литві; образував ся в київській Могилянській Академії, любив письменство, сам писав вірші-панєґірики „Руський Алькид, тріюмфальним лавром укоронований” про побіду над Татарами полковників Палїя і Мокієвського 1694 p., „Сарматський Гіппоменес” на шлюб Анни Кочубеївни з Обидівським 1698 p.; вступив до козацького війска і за гетьманства Мазепи держав найвисший уряд ґенерального писаря. Підчас вибору Орлика уложено пункти між гетьманом а старшиною, які творять конституційну хартію (грамоту, закон) України, нарис українського народоправства. Самодержавна влада, яку показували деякі гетьмани, мала бути знесена і до правлїня допускав ся весь нарід. Управа мала складати ся з гетьмана, ґенеральної старшини (ґенеральний обозний, судя, підскарбій, писар, хорунжий, бунчучний), полковників і делєґатів, вибраних по одному з усїх полків. З ними мав гетьман „про цїлість вітчини, про добро її загальне і про всякі дїла публичні радити ся, без їх дозволу і ради приватною своєю владою не зачинати, не установляти і в дїло не вводити”. Крім сього три рази на рік гетьман скликає ґенеральну раду, що складаєть ся з полковників і полкової старшини, сотників і послів від Запорожської Сїчи. Гетьман не має права карати когось без суду, роздавати самовільно землю і розпоряджати ся скарбом (за виїмком доходів призначених на удержанє гетьмана). Полковників і старшину в полках і сотнях мають вибирати „вольними голосами”. Назначували ся полекші для селянського стану, а саме мала відбувати ся ревізія селянських повинностий; знесено „стацію”, себто побори підчас постою війска; потверджено права українських міст, духовенства і ин. Гетьман мав дбати також о розвиток науки і школи, щоби молодїж українська вправляла ся у „визволених науках”. Хартія означувала відносини до сусїдних держав: Україна мала скинути ярмо московське на все, а польські війска виперти за Случ, мала стати самостійною державою під протекторатом шведських королїв. Швеція мала пильнувати цїлости українських границь і давати поміч проти кождого, хто наступав би на її права і вольности. „Нехай станеться се на віковічну славу і память всього запорожського війска і всього українського народа”… Шведський король приняв сей акт і потвердив його 10. мая 1710 р. Але нова конституція на жаль не війшла в житє.

В початках 1711 року вирушив Орлик зі своїм війском на правобережну Україну; в тім часї розпочала Туреччина війну проти Росії і дала козакам татарську поміч. Орлик розіслав на Україну унїверзали і накликував нарід до повстаня. До Скоропадського, якого Москва назначила гетьманом по Мазепі, писав: „Коли вашу милість стримує від повстаня мій гетьманський уряд, то запевняю, що для загального добра уступлю його В. М. яко старшому. Не давайте віри також В. М. тим, що удають, немов оттоманська Порта хоче панувати над Україною. Бо Порта, шведський король і кримський хан постановили між собою, що Україна не буде залежна від нїкого, що буде на віки самостійною державою”. На зазив Орлика отворили йому брами Умань, Корсунь, Богуслав. Але в дальшім походї перешкодила зрада Татар, котрі замісць помагати почали нищити і грабити Україну. Орлик мусїв знова перейти за Днїстер на турецьку територію. Але не лишав заходів коло визволеня України. Коли Туреччина віднесла побіду над царем Петром, Орлик вислав посольство до султана, щоби в мирі російсько-турецькім признано на всї часи вільним край по обох сторонах Днїпра з запорожським війском і всїм народом українським. Змаганя Українцїв підпирала Швеція і Франція, але проте Росії віддано лївобережну Україну з Києвом. Орлик хотїв взяти в своє панованє хоч правобережну Україну, але не допустили до сього польські війска.

Коли упали останні надїї на волю України, Орлик лишив ся без вітчини. Не мав чого оставати довше в Туреччинї, не міг вертати ся на Україну, бо там чекав його московський суд, — мусїв їхати в далеку чужину. Цїлих трийцять лїт скитав ся по західній Европі, з місця на місце, нераз у дуже сумних обставинах, — але нїколи не забував про Україну; все шукав способів, аби звернути европейські держави проти Москви і здобути волю рідній країнї. В 1715 р. через Відень поїхав до Швеції, — шукати захисту у короля, що перше згодив ся бути протектором України. Але шведська держава не могла дати помочи українському гетьманови; Орлик не дістав навіть більшої грошевої підмоги і жив у великій нуждї… В 1720 р. покинув Стокгольм і пустив ся в дорогу до Туреччини, бо заносило ся на нову війну з Росією. З Гановера писав меморіял про справу українську до анґлїйського короля; з Вроцлава вів живу переписку з ріжними дипльоматами. Через Польщу і Галичину переїхав до Волощини, а відси при кінци 1722 р. доїхав до Сальонїки. Там переживав кілька лїт і навязав тїсні зносини з француським двором, а також з Анґлїєю і Голяндією; хотїв розпочати нову боротьбу. „Буду мати”, писав до Франції, „як колись Хмельницький, кількасот тисяч війска, бо на Українї що хлоп, то жовнїр… Лишаєть ся тільки, щоби держави злучені гановерським трактатом розпочали війну”. В 1731 р. приїхав до нього син Григорій і через нього Орлик війшов у зносини з Татарами і почав аґітацію між Запорожцями на Сїчи. „Памятайте-ж, вашмость добрі молодцї, війско запорожське”, писав Орлик до козаків 1734 p., „на Бога і на присягу, зложену Йому на євангелії, що ви разом зі мною обовязали ся рятувати свою вітчину від тяжкого і невиносимого московського підданства.

А як непостійностию нашою втратимо сей час до висвободженя милої нашої вітчини, нїколи вже такого не знайдемо і не дочекаємо ся на будучі часи!...“ На тих заходах кінчать ся на­ші відомости про Орлика. Умер в Яссах на Зелені сьвята 6. чер­вня н. с. 1742 р.

Суспільне надбання

Ця робота перебуває у суспільному надбанні у Сполучених Штатах.


  • Робота перебуває у суспільному надбанні у Сполучених Штатах, тому що вона опублікована до 1 січня 1924 року.
  • Автор помер у 1931 році, тому ця робота є у суспільному надбанні у тих країнах, де авторське право діє на протязі життя автора плюс 80 років чи менше. Ця робота може бути у суспільному надбанні також у країнах з довшим терміном дії авторського права, якщо вони застосовують правило коротшого терміну для іноземних робіт.