Капітал. Том I (1933)/Передмова до першого англійського видання
| ◀ Передмова до третього видання | Капітал. Том I. Процес продукції капіталу Передмова до першого англійського видання |
Передмова до четвертого видання ▶ |
|
Опублікування англійського перекладу «Капіталу» не потребує жодного обґрунтування. Навпаки, можна було б чекати деяких пояснень, чому це англійське видання запізнилось до цього часу, коли відомо, що про теорії, викладені в цій книзі, уже протягом кількох років завжди згадується в періодичній пресі і поточній літературі так в Англії, як і в Америці, проти них повстають, їх боронять, їх пояснюють і хибно пояснюють.
Коли скоро по смерті автора в 1883 році з'ясувалося, що англійське видання його праці дійсно конче потрібне, то містер Самюел Мур, старий приятель Маркса та автора цих рядків і може як ніхто інший обізнаний з самою книгою, заявив про свою згоду взяти на себе переклад, що його дати публіці жадали виконавці заповіту Марксового. Умовились, що я маю порівняти рукопис з ориґіналом і запропоную ті зміни, які визнаю за доцільні. Коли дедалі більше виявлялось, що професійні обов'язки заважали містерові Мурові закінчити переклад так швидко, як ми того всі бажали, ми радо згодились на пропозицію д-ра Евелінґа взяти на себе частину роботи; одночасно містрес Евелінґ, наймолодша дочка Марксова, запропонувала взяти на себе перевірку цитат і відновити ориґінальний текст численних місць, взятих з англійських авторів та з Синіх Книг і перекладених Марксом на німецьку мову. Це так усюди й зроблено, крім деяких неминучих винятків.
Ось які частини книги переклав д-р Евелінґ:
1) Розділ X (Робочий день) і XI (Норма і маса додаткової вартости); 2) шостий відділ (Заробітна плата, що охоплює розділи XIX—XXII); 3) з розділу XXIV, частину 4 («Обставини, що» і т. д.) і до кінця книги, що охоплює останню частину розділу XXIV, розділ XXV і ввесь сьомий відділ (розділи від XXVI до XXXIII); 4) дві передмови автора. Всю решту книги дав містер Мур. Тимчасом як кожен з перекладачів відповідає за свою частину, я відповідаю за всю книгу.
Третє німецьке видання, виключно покладене в основу нашої роботи, я підготував 1883 року за допомогою зауважень, що їх залишив автор, подаючи ті місця другого видання, що мали бути замінені відзначеними місцями французького тексту, опублікованого в 1873 р.[1] Зміни, що таким чином постали в тексті другого видання, в цілому відповідають змінам, що їх Маркс у ряді рукописних вказівок наказав зробити в англійському перекладі, наміченому до видання в Америці вже з десяток років тому, але відкладеному головне за браком тямущого й пристойного перекладача. Цей рукопис дав у наше розпорядження наш старий приятель, містер Ф. А. Зорґе в Гебекені, штат Нью-Джерсей. В ньому відзначені ще деякі дальші вставки з французького видання; але що цей манускрипт на кілька років старший, ніж останні вказівки до третього видання, то я не вважав за право моє користатися з нього інакше, як у виняткових випадках і особливо тоді, де це допомагало нам розв'язати труднощі. Так само брали ми французький текст для більшости важких місць, як вказівку на те, чим сам автор готовий був пожертувати, коли доводилось жертвувати чимось з загального сенсу ориґіналу, перекладаючи його.
Ще є труднощі, що від них ми не могли звільнити читача: вживання деяких виразів у розумінні, відмінному не тільки від щоденного слововживання, але й від слововживання звичайного в політичній економії. Та це було неминуче. Кожне нове розуміння науки несе з собою революцію у фаховій термінології цієї науки. Це доводить найкраще хемія, де вся термінологія ґрунтовно змінюється приблизно щодвадцять років і де майже не можна знайти такої органічної сполуки, що не перейшла б цілий ряд назов. Політична економія взагалі задовольнилась з того, що брала вирази торгового й промислового життя точно такими, як вони були, і оперувала ними, зовсім при цьому випускаючи з уваги, що в такий спосіб вона обмежувалась вузьким колом ідей, виражених цими термінами. Так, навіть клясична політична економія, хоч і була цілком свідома того, що так зиск, як і рента є лише підрозділи, частки тієї неоплаченої частини продукту, що її мусить давати робітник своєму підприємцеві (першому присвоювачеві цієї частини продукту, хоч і не останньому виключному власникові її), все ж вона ніколи не підносилась понад звичайне розуміння зиску і ренти, ніколи не досліджувала цієї неоплаченої частини продукту (що її Маркс називає додатковим продуктом) в її сукупності як ціле і тому ніколи не могла дійти ясного розуміння ані її походження й її природи, ані тих законів, що реґулюють дальший розподіл її вартости. Так само всю промисловість, крім сільського господарства і ремества, однаково охоплювалось терміном мануфактури і тим самим стиралося ріжницю між двома великими і посутньо різними періодами економічної історії: періодом власне мануфактури, основаної на поділі ручної праці, і періодом сучасної промисловости, основаної на машиновому виробництві. Однак, само собою зрозуміло, що теорія, яка розглядає сучасну капіталістичну продукцію як просту переходову стадію в економічній історії людства, мусить вживати інших термінів, ніж звичайні в тих письменників, що розглядають цю форму продукції як вічну й остаточну.
Не зайво буде сказати кілька слів про методу автора наводити цитати. В більшості випадків цитати, як звичайно, служать за документальні докази поданих у тексті тверджень. Але в багатьох випадках наводиться місця з письменників-економістів, щоб показати, коли, де та хто вперше ясно висловив той або інший погляд. Це робиться в тих випадках, коли наведений погляд має значення як більш-менш адекватний вираз панівних для певного часу умов суспільної продукції та обміну і цілком незалежно від того, чи його Маркс визнає, чи він має загальне значення. Такі цитати дають текстові побіжні коментарі, запозичені з історії науки.
Наш переклад охоплює лише першу книгу твору. Але — ця перша книга великою мірою становить сама по собі єдине ціле і протягом двадцятьох років її вважалось за самостійний твір. Друга книга, що я її видав німецькою мовою в 1855 році, є цілком неповна без третьої, що її не можна буде опублікувати до кінця 1887 року. Після того як третю книгу видасться в німецькому ориґіналі, доведеться подумати про підготову англійського видання обох книг.
«Капітал» часто звуть на континенті «біблією робітничої кляси». Що висновки, здобуті в цій книзі, дедалі більше стають основними принципами великого руху робітничої кляси не тільки в Німеччині та Швайцарії, але також у Франції, Голляндії і Бельґії, в Америці і навіть в Італії та Еспанії; що всюди робітнича кляса дедалі більше вбачає в цих висновках якнайвідповідніший вираз свого становища і своїх прагнень, — цього не буде заперечувати жодна людина, з цим рухом обізнана. І в Англії також теорії Маркса справляють саме тепер могутній вплив на соціялістичний рух, що шириться в рядах «освічених верств» не менше, ніж в рядах робітничої кляси. Та це не все. Швидко наближається той час, коли ґрунтовна аналіза економічного стану Англії стане неминуча як непереборна національна доконечність. Розвиток промислової системи Англії, неможливий без постійного та швидкого поширення продукції, а значить і ринків, дійшов до застою. Вільна торговля вичерпала свої ресурси. Навіть Менчестер узяв під сумнів цю свою колишню економічну євангелію.[2] Чужоземна промисловість, швидко розвиваючись, всюди протистоїть англійській продукції, не тільки на захищених митом, але також і на невтральних ринках, і навіть по цей бік каналу. Тимчасом як продуктивна сила зростає в геометричній проґресії, ринки поширюються в кращому разі в аритметичній. Десятирічний цикл застою, розквіту, перепродукції та криз, що від 1825 р. до 1867 р. завжди повертався, здається справді пройшов свою путь; але лише для того, щоб кинути нас у багно сумнівів довгочасної та хронічної депресії. Сподіваний період розквіту не хоче надходити; і кожного разу коли нам здається, що ми бачимо провісні симптоми, вони одразу ж розвіюються як дим. Тимчасом кожна наступна зима знову ставить питання: «Що робити з безробітними?» Але тимчасом як число безробітних рік-у-рік більшає, немає нікого, хто відповів би на це питання; і ми могли б майже обчислити час, коли цим безробітним урветься терпець і вони візьмуть свою долю у свої власні руки. В такий момент, звичайно, треба, щоб почувся голос людини, що її вся теорія є наслідок ціложиттьового вивчання економічної історії та стану Англії, людини, яку це вивчання довело до висновку, що, принаймні в Европі, Англія є єдина країна, де неминуча соціяльна революція може бути переведена цілком мирними і леґальними засобами. Звичайно, ця людина ніколи не забувала додати, що вона навряд сподівається, щоб англійська панівна кляса підкорилась цій мирній і леґальній революції без «proslavery rebellion» (повстання на оборону рабства).[3]
Фрідріх Енґельс
5 листопада 1886 р.
——————
- ↑ «Le Capital», par Karl Marx. Traduction de M. I. Roy, entièrement revisée par l’auteur. Цей переклад має, особливо в останній частині книги, чимало змін у тексті і доповнень до тексту другого німецького видання.
- ↑ На квартальному засіданні торговельної палати Менчестеру, що відбулося сьогодні в пообідні години, постала жвава дискусія з приводу вільної торговлі. Подано резолюцію такого змісту, що після того, як «даремно чекали 40 років, що інші нації наслідують англійський приклад вільної торговлі, палата вважає, що надійшов нині час змінити цю позицію». Резолюцію відхилено більшістю одного голоса, а співвідношення голосів було 21 за і 22 проти («Evening Standard», 1 листопада 1886 р.).
- ↑ Про це виняткове становище Англії в 70-х роках минулого століття, яке довело Маркса до висновку про можливість переведення в тогочасній Англії соціяльної революції мирними й леґальними засобами, Ленін у своїй праці «Держава і Революція» пише таке:
12 квітня 1871 року, тобто якраз підчас Комуни, Маркс писав Куґельманові:
… «Коли ти заглянеш в останній розділ мого «18-го Брюмера», то побачиш, що дальшою спробою французької революції я оголошую: не передати, як бувало досі, бюрократично-військову машину з одних рук у інші, а зламати її (курсив Маркса, в ориґіналі стоїть zerbrechen), і саме така є попередня умова кожної справжньої народньої революції на континенті. Саме в цьому і є спроба наших героїчних паризьких партійних товаришів» (стор. 709 у «Neue Zeit», XX. I, рік 1901–1902)…
В цих словах: «зламати бюрократично-військову державну машину» міститься коротко викладена головна наука марксизму в питанні про завдання пролетаріяту в революції щодо держави. І саме цю науку не тільки цілковито забуто, а й безпосередньо перекручено панівним, кавтськіянтським, «тлумаченням» марксизму.
Щодо посилання Маркса на «18-е Брюмера», то ми подали вище повнотою відповідне місце.
Цікаво відзначити окремо два місця в поданому міркуванні Маркса. Поперше, він обмежує свій висновок континентом. Це було зрозумілим у 1871 році, коли Англія була ще зразком країни чисто капіталістичної, але без воєнщини і в значній мірі без бюрократії. Тому Маркс виключав Англію, де революція, і навіть народня революція, здавалася і була тоді можливою без попередньої умови зруйновання «готової державної машини».
Тепер, у 1917 році, в епоху першої великої імперіялістичної війни, це обмеження Маркса відпадає. І Англія і Америка, найбільші й останні — в цілому світі — представники англо-саксонської «свободи» в розумінні відсутности воєнщини й бюрократизму, скотилися цілковито в загальноевропейське брудне, криваве болото бюрократично-військових установ, що все собі підпорядковують, усе собою придушують. Тепер і в Англії і в Америці «попередньою умовою кожної справді народньої революції» є зламання, зруйновання «готової» (виготовленої там протягом 1914–1917 років до «европейської», загальноімперіялістичної, досконалости) «державної машини».
Те саме читаємо з приводу цього і в тов. Сталіна в його доповіді на XV Всесоюзній конференції ВКП(б).
«Відомо, що в цьому питанні [про диктатуру пролетаріяту. Ред.] Маркс висловив ту думку, що диктатура пролетаріяту, як зламання старого державного апарату і створення нового апарату, нової пролетарської держави, є доконечний етап розвитку до соціялізму в країнах континенту, допустивши виняток для Англії і Америки, де, за заявою Маркса, мілітаризм і бюрократизм мало розвинені або зовсім но розвинені і де, через те, можливий інший шлях, «мирний» шлях переходу до соціялізму. Це було цілком правильно в 70-х роках.
Я думаю, що в 70-х роках, коли мілітаризм в Англії і Америці не був так розвинений, як згодом розвинувся, — це твердження було цілком правильно. У тому, що це твердження було правильне, ви могли б переконатися з відомого розділу брошури тов. Леніна «Про продподаток», де Ленін вважав не виключеним розвиток соціялізму в Англії 70-х років через згоду між пролетаріятом і буржуазією в країні, де пролетаріят становить більшість, де буржуазія звикла йти на компроміси, де мілітаризм був слабий, бюрократія була слаба. Але це твердження, бувши правильне в 70-х роках минулого століття, стало вже неправильне після XIX століття, в період імперіялізму, коли Англія стала не менш бюрократичною і не менш, коли не більш, мілітаристичною, ніж усяка інша країна континенту. У зв'язку з цим тов. Ленін говорить у своїй брошурі «Держава і революція», що «Марксове обмеження щодо континенту відпадає» тепер, бо настали нові умови, які роблять зайвим допускати для Англії виняток.
У тому саме і є велич Леніна, що він не віддавав себе в полон букві, що він зумів схопити суть марксизму і, виходячи з нього, розвивати далі твердження Маркса і Енґельса». Ред.