Капітал. Том I (1933)/Передмова до четвертого видання
| ◀ Передмова до першого англійського видання | Капітал. Том I. Процес продукції капіталу Передмова до четвертого видання |
Відділ перший ▶ |
|
Четверте видання вимагало від мене по змозі остаточно встановити так текст, як і примітки. Як я виконав це завдання, про це скажу коротко ось що.
Порівнявши ще раз французьке видання й рукописні помітки Маркса, я взяв із нього ще кілька додатків для німецького тексту. Вони є на стор. 80 (стор. 88 третього видання) (стор. 71, 72 цього укр. видання), стор. 458–460 (стор. 509–510 третього видання) (стор. 414–416 цього укр. видання), стор. 547–551 (стор. 600 третього видання) (стор. 496–499 цього укр. видання), стор. 591–593 (стор. 644 третього видання) (стор. 538–540 цього укр. видання) і на стор. 596 (стор. 648 третього видання) (стор. 542 цього укр. видання) в 79 примітці. Так само, за прикладом французького й англійського видань, я вмістив у тексті (стор. 461–467 четвертого видання) (стор. 416–422 цього укр. видання) довгу примітку про гірничих робітників (стор. 509 — 515 третього видання). Інші ж незначні зміни е суто технічного характеру.
Далі я поробив ще деякі пояснювальні додаткові примітки, а саме там, де, як мені здавалося, цього вимагали змінені історичні обставини. Всі ці додаткові примітки подано у прямих дужках і позначено моїми ініціялами.
Цілковита перевірка численних цитат стала доконечною для англійського видання, що вийшло за цей час. Для цього видання наймолодша дочка Марксова, Елеонора, взяла на себе працю порівняти з оригіналами всі наведені цитати, так що цитати з англійських джерел, які становлять переважну частину цитат, там подаються не у зворотному перекладі з німецької мови, а англійською мовою тексту самого оригіналу. Отже, я повинен був узяти до уваги цей текст для четвертого видання. При цьому виявились деякі маленькі неточності. Неправильні посилання на сторінки, що сталися почасти підчас переписування із зшитків, а почасти в наслідок друкарських помилок, які назбиралися протягом трьох видань. Неправильно поставлено лапки або павзи, як це неминуче буває за масового цитування із зшитків з витягами. Місцями вжито не зовсім влучно обране для перекладу слово. Окремі місця цитовано з давніх паризьких зшитків 1843—1845 рр., коли Маркс іще не розумів англійської мови й англійських економістів читав у французькому перекладі; там, де через подвійний переклад сталась легка зміна у відтінку розуміння цитат, приміром цитати з Steuart’a, Ure’a та ін.,— тепер можна було використати англійський текст. Такі самі й інші дрібні неточності й недогляди. Коли ми порівняємо тепер четверте видання з попередніми, то переконаємося, що ввесь цей морочливий процес перевірки ані трохи не змінив у книзі нічогісінько такого, що варто було б зауважити. Лише однієї цитати не можна було знайти, а саме з Richard’a Jones’a (стор. 562 четвертого видання, примітка 47) (стор. 509 цього українського видання); Маркс, мабуть, помилився в заголовку книги. Всі інші цитати зберігають свою повну доказову силу або зміцнюють її в теперішній точній формі.
Але тут я мушу повернутися до однієї старої історії.
Мені особисто відомий один лише випадок, коли піддано під сумнів правильність Марксової цитати. Але що цей сумнів висувалось і після смерти Маркса, то я не можу його тут поминути.
В берлінській «Concordia», органі спілки німецьких фабрикантів, з’явилася 7 березня 1872 р. анонімна стаття: «Як цитує Карл Маркс». Тут із превеликим витраченням морального обурення й непарляментськими висловами твердиться, нібито цитату з Ґледстонової бюджетової промови від 16 квітня 1863 р. (вміщену у відозві з приводу заснування (Inaugura ladresse) інтернаціональної асоціяції робітників у 1864 р. і повторену в першому томі «Капіталу», стор. 617 четвертого видання, стор. 671 третього видання, стор. 561 цього українського видання) підроблено. У стенографічному (quasi - офіціальному) звіті Hansard’a, мовляв, немає ані словечка з речення: «Це приголомшливе збільшення багатства й сили... обмежується цілком і виключно на заможних клясах». «Але цього речення немає ніде в Ґледстоновій промові. В ній сказано прямо протилежне. [Жирним шрифтом] Маркс формально й матеріяльно прибрехав це речення!» Маркс, якому надіслано було це число «Concordia» в наступному травні, відповів анонімові в «Volksstaat’i» з 1 червня. Через те, що він уже не пригадував собі, з якого газетного звіту він цитував, він обмежився на тому, що покликавсь насамперед на рівнозначну цитату з двох англійських творів і, крім того, процитував звіт «Times’а», що згідно з ним Гледстон каже: «Такий є стан нашої країни з погляду багатства. Щодо мене, то я мушу признатися, що я майже з занепокоєнням і жалем поглядав би на це приголомшливе збільшення багатства й сили, коли був би певний, що воно обмежується на дійсно заможних клясах. Воно взагалі не стосується до становища робітничої людности. Цей зріст багатства, який я описую тут на підставі даних, на мою думку, цілком точних, обмежується виключно на заможних клясах»[1].
Отож Ґледстон каже тут, що йому, мовляв, було б жалко, коли б так було, але це справді так: це приголомшливе збільшення сили й багатства обмежується цілком і виключно на заможних клясах. А щодо quasi - офіційного «Hansard’а», то Маркс каже далі: «Ґледстон був такий мудрий, що в своєму пізніше виправленому виданні попідчищував тут місця, справді компромітовні в устах англійського канцлера скарбу; а втім, це традиційна англійська парляментська звичка, а зовсім не винахід Ляскера проти Бебеля».
Анонім дедалі більше сердиться. У своїй відповіді в «Concordia» 4 липня він, відкидаючи джерела з другої руки, соромливо зазначає про «звичай» цитувати парляментські промови з стенографічних звітів; алеж, мовляв, і звіт «Times’a» (де є це «прибріхане» речення) і звіт «Hansard’а» (де його немає) «матеріяльно цілком збігаються»; у звіті «Times’a» так само міститься «прямо протилежне до того славетного місця з inaugural - адреси»; при цьому цей добродій старанно замовчує, що звіт «Times’a» поруч із цією вигаданою «протилежністю» виразно містить саме «те славетне місце»! А все ж анонім почуває, що він уклепався, і що його може врятувати хіба лише новий викрут. Отже, переповнюючи свою статтю, що, як це тільки но доведено, аж рябіє від «нахабної брехливости», навчальними лайками — такими, як «mala fides», «безчесність», «брехливі дані», «та брехлива цитата», «нахабна брехливість», «цитата, цілковито підроблена», «ця фальсифікація», «попросту мерзота» й т. ін., він тимчасом вважає за потрібне перенести спірне питання на інше поле й тому то обіцяв «у другій статті пояснити, яке значення надаємо ми [не «брехливий» анонім] змістові слів Ґледстона». Наче б ця його неавторитетна думка мала хоча б найменше відношення до справи! Цю другу статтю надруковано в «Concordia» з 11 липня.
Маркс ще раз відповів у «Volksstaat’i» з 7 серпня, процитувавши тепер ще й відповідне місце із звітів «Morning Star’а» і «Morning Advertiser’a» від 17 квітня 1863 р. За обома Ґледстон каже, що він поглядав би з занепокоєнням і т. ін. на це приголомшливе збільшення багатства й сили, коли б думав, що воно справді обмежується на дійсно заможних клясах (classes in essay circumstances). Алеж це збільшення обмежується на клясах, що мають власність (entirely confined to classes possessed of property). Отже, і ці звіти подають дослівно те нібито «прибріхане» речення. Далі, порівнявши тексти «Times’a» й «Hansard’а», Маркс ще раз констатує, що речення, яке дійсно було гаки сказане, як це потверджують однаковісінькі до слова, незалежні один від одного, звіти трьох газет, які вийшли найближчого ранку, — що цього речення немає в звіті «Hansard’а», переглянутому згідно з відомим «звичаєм», що Ґледстон його» висловлюючись словами Маркса, «поцупив заднім числом»; і нарешті, Маркс заявляє, що в нього немає часу на дальшу полеміку з анонімом. Цьому останньому теж було цього всього досить— принаймні, Марксові не надсилано дальших чисел «Concordia».
Тим справу, здавалося, вбито й поховано. Правда, раз або двічі особи, що були в зв’язку з Кембріджським університетом, поширювали таємні чутки про невимовне літературне злочинство, що його ніби вчинив Маркс у «Капіталі»; але, не зважаючи на всі розпити, абсолютно не пощастило довідатися чогось певнішого. Та ось 29 листопада 1883 р., вісім місяців після смерти Маркса, появився в «Times’i» лист, помічений Trinity College, Cambridge, за підписом Sedley Taylor, де цей чоловічок, що вправляється в щонайтихішій кооперації, ні сіло, ні впало, подає нам, нарешті, пояснення не лише кембріджських пліток, але й про аноніма з «Concordia».
«Видається надзвичайно дивним,— каже чоловічок з Trinity College,— що професорові Брентано (тоді у Бреславі, тепер у Штрасбурзі) пощастило... викрити mala fides, яка, очевидно, подиктувала цитату з промови Ґледстона в [inaugural] адресі. П. Карл Маркс, що... силкувавсь боронити цитату, в передсмертних корчах (deadly shifts),— а їх завдали йому дуже швидко майстерні удари Брентано,— мав ще сміливість запевняти, що Гледстон зліпив звіт своєї промови для «Hansard’а» після того, як вона появилась у «Times’i» 17 квітня 1863 р., підчистивши місце, яке, безперечно, компромітувало його як англійського канцлера скарбу. Коли ж Брентано, порівнявши до останніх подробиць тексти, довів, що звіти «Times’a» й «Hansard’a» збігаються в тому, що в них абсолютно виключений такий сенс Ґледстонових слів, якого надано було йому хитромудро ізольованим цитуванням, то тоді Маркс подався назад під приводом, що в нього немає часу!»
Так ось, значить, у чім річ! І як славно відбилась у продуктивно - кооперативній фантазії Кембріджу анонімна кампанія пана Брентано в «Concordia». Отакий то він, той святий Юрій спілки німецьких фабрикантів, отак то він носить свою шпагу, так «майстерно завдає нею вдари», так що пекельний дракон Маркс «душе швидко в передсмертних корчах» звивсь у його ніг!
Однак увесь цей малюнок битви в стилі Аріосто служить лише для того, щоб прикрити викрути нашого св. Юрія. Тут уже й словечка немає про «прибріхування», про «фальсифікацію», а тільки про «хитромудре ізольоване цитування» (craftily isolated quotation). Цілу справу було пересунено, і святий Юрій із своїм кембріджським джурою дуже добре знали чому.
Елеонора Маркс відповідала в місячнику «То-Day», лютий 1884 р.,бо «Times» відмовився прийняти її статтю, і звела полеміку на одним - один пункт: чи Маркс «прибрехав» те речення, чи ні? На це п. Sedley Taylor відповів: «Питання про те, чи якесь там речення було в промові Ґледстона, чи його не було», на його думку, «мало дуже другорядне значення» в суперечці між Марксом і Брентано «порівняно з питанням, чи цитату подано в наміром передати сенс слів Ґледстона, чи перекрутити його». Опісля він додає, що в звіті «Times’a» «дійсно є суперечність у словах»; але, але... решта промови, якщо її правильно зрозуміти, тобто в ліберально - ґледстонівському дусі, указує на те, щб саме Ґледстон хотів сказати («То-Day», березень 1884 р.). Що найкомічніше тут, так це те, що наш чоловічок із Кембріджу обстоює тепер цитування промови не за «Hansard’ом», як велить «звичай», згідно з анонімом Брентано, а за звітом «Times’a», що його той самий Брентано називає «безумовно поганим». Ясна річ, аджеж фатального речення немає в «Hansard’і»!
Елеонора Маркс легко розбила дощенту цю арґументацію в тому самому числі «То-Day». Або п. Taylor читав полеміку з 1872 р.— тоді він тепер «бреше», не лише «прибріхуючи», але й «відбріхуючись»; або він не читав її — тоді він мусив був аювчати. У всякому разі було сконстатовано, що він ні на хвилину не зважився підтримувати те обвинувачення свого приятеля Брентано, що Маркс «прибрехав». Навпаки, тепер уже Маркс, мовляв, не прибрехав, але примовчав одно важливе речення. Але це саме речення процитовано на стор. 5 inaugural адреси кількома рядками перед тим, нібито «прибріханим». Щождо «суперечности» в промові Ґледстона, то хіба ж не сам Маркс говорить на стор. 618 «Капіталу» (стор. 672 третього видання) (стор. 562 цього українського видання), примітка 105, про «постійні кричущі суперечності в бюджетових промовах Ґледстона з 1863 і 1864 рр.»! Тільки що він не зважується ä la Sedley Taylor тлумачити їх у ліберально - глейкуватому дусі. А далі в кінцевому резюме своєї відповіді Е. Маркс каже: «Навпаки, Маркс ані затаїв нічого, що варто було б наводити, ані прибрехав будь-чого. Він тільки відновив і врятував од забуття одне речення з промови Ґледстона, яке безперечно було сказане, але так чи сяк знайшло спосіб зникнути геть із «Hansard’а».
І панові Sedley Taylor цього було досить. Результат цієї професорської кампанії, що тривала протягом двох десятиліть по двох великих країнах, був такий, що більше вже не зважувалися нападати на літературну сумлінність Маркса; але від того часу й п. Sedley Taylor так само мало довірятиме літературним войовничим бюлетеням пана Брентано, як і пан Брентано папській непогрішності «Hansard’а».
Фрідріх Енґельс
Лондон, 25 липня 1890 р.
——————
- ↑ «That is the state of the case as regards the. wealth of this country. I must say for one, I should look almost with apprehension and with pain upon this intoxicating augmentation of wealth and power, if it were my belief that it was confined to classes who are in easy circumstances. This takes no cognizance at alle of the condition of the labouring population. The augmentation I have described and which is founded, I think, upon accurate returns, is an augmentation entirely confined to classes of property».