Книга Лева/Баляда про пророка Йону

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Книга Лева (1936
Богдан І. Антонич
Баляда про пророка Йону
 Завантажити у Завантажити роботу у форматі PDFЗавантажити роботу у форматі ePubЗавантажити роботу у форматі TXTЗавантажити роботу у форматі MOBI

Баляда про пророка Йону

Апокриф

Мій прадід плив, бувало, на хребті кита,
три дні й три ночі проповідував глибинам.
Зелений велетень — вода тяжка й густа
пророка колихала, наче мати сина.

Біблійна, довга борода — з ебену стяг
являлась зорям сходу на букетах піни.
Долонь лілеї понад водами простяг,
благословляючи пливучих в даль дельфінів.

Три рази сонце й місяць. Добрий, вірний кит
з пророком плавав тихо, рівно, обережно.
На ложе дна прибої клались, як роки,
коли міняються, мов дня і ночі стежі.

Чи знаєш тьмяне царство — світ мільйона див,
зелено-чорну батьківщину восьминогів?
Бо навіть сон таких не дасть нам образів,
як ніч в правічному пожарі дна морського.

Хто викохав потворну постать цих істот?
Природи жарт жорстокий, марнотратний безум?
Бють глухо риби-молоти у штольні вод
і риби-пили крають водне сонце лезом.

Це друге сонце з дна — двійник того з-під хмар
і квола тінь його й повторення імлаве,
згубивши зміст червоний — життєтворний жар,
лежить в могилі водяній на хвилях — лавах.

Життя колиска перша тут, стихій кубло
(коли ще Дух Святий ширяв понад водою)
й могила повсякчасна; це туди зійшло
в щоденній самозгубі, самостраті сонце!

Ще може десь живе страшний іхтіосанр,
мерзотний рибогад, дракон сріблястолуский.
Медуз квітчають губки, мов холодний лавр,
фіялки моря — губки й мякуни — молюски.

Колишеться достойно сонний лев морський,
морів монарх, в слизькій короні з зірковітнів,
що рясно розцвітають в пущі водяній
в океанічні весни і підводні квітні.

Плавучий острів мяса — довга лава риб
знялась над звіроквітним, над губчастим гаєм.
Пророк, долонею спинивши літ вітрів,
в океанічній мові слово починає:

— »Це Той, що створює й винищує світи,
післав мене до вас, брати з дна вод, акули!«
Акули слухають, підводячи хребти,
мов луки випнуті в майбутнє і минуле.

— »Це Той, що гасить ночі й світить свічі днів,
моїми вас усіх благословить руками!«
З далеких Срібних Вод, мов хмара, окуні
пливуть, вдаряючи, як веслами, плавцями.

— »Це Той, що із долоні кидає вітри,
про вас теж памятає, створи ден жахливих!«
І краб за крабом, мов червоний, дужий гриб,
з безодні виростає й морщиться із дива.

— »Це Той, що сонце звільнює від ночі криг,
із перших світу днів піклується аж досі!«
Ось в безкрай лави, лави, лави осятрів,
за ними по кордони дальніх вод лососі.

— »Ви — гін сліпий! Помильна кожна з ваших мір,
бо тільки Він один, щоб мірять непомильно!»
Упала ясність, наче блиск з відкритих зір,
що навіть сом на сома споглядає пильно.

Коли на грудях моря розстелялась мла,
хвиль сонних перемови повторяли птахи.
Як ніч, слимак із мушлі місяця, повзла,
затихлу ліру сонця ніс дельфін на захід.

Тоді пророк навчав поліпів і стоніг,
що, тіл соромлячись страшних, мерзких і чорних,
ненавиділи світ і мстилися за гріх
природи, що зродила їх таких потворних.

Дельфін відплив уже за сьомий берег дня,
кущі коралів згасли, як вечірні липи.
Тоді пророк молився і охороняв
блаженний сон утихомирених поліпів.

Кінчаю вже цю найдивнішу із баляд
про прадіда свого й океанічний вечір.
Земля в орбіті завертається назад
у молодість свою, в примарний сон праречі.

Щаблями пройденими повертаю дні
природи в мряковиння й первнів перші шуми:
мов Божий стовп, стоїть мільйонолітня ніч,
в прадавньому хаосі землі й зоди всуміш.