Книга Лева/Пісня про дочасне світло
| ◀ Баляда про пророка Йону | Книга Лева Пісня про дочасне світло |
Самаритянка біля криниці ▶ |
|
ПІСНЯ ПРО ДОЧАСНЕ СВІТЛО
Вже не блакить — це вже блакитняви фонтани
і небо неймовірне — в смуги звук потятий.
О, квіте тіла, хто ж тут більш, як ти, коханий,
як ти, ненавиджений, плеканий і клятий!
Глуха стіна нічого, що між серце й серце
лягає, мов незнаного хвильна музика,
чи це полуди тільки миршавеньке скельце,
чи безмір вічного для серця завеликий?
Колиско пристрастей, о, наші пута й крила,
окови найсолодші й хмелю найхмільніший!
Ти та, що лучить нас, і та, що ділить, сила,
два напрями стерна одного людських рішень.
Блакиті дзвін шорсткий з духоти омліває
і кров повітря — світло ллється із розщілин.
Що вічний сон оман сплітає з плям мозаїк,
те пю й, пючи, ще більше прагну серцем цілим.
Тераси світла — геми щораз вищих звуків
одна на одній вгору понад мряки мохом.
— Йде зливний дощ блакиті на зомлілі руки.
Це небо валиться, небесна катастрофа!
Молюсь землі в червоному окропі крови
і небо кличу тугою, що вічно ранить.
Із уст моїх поганських спів тече Христовий,
немов вино з води у Галилейській Кані.