|
1)Перед паном Хведором
Ходить жид, ходить
І задком
І передком
Перед паном Хведірком
Ходить жид, ходить!
|
Прим. У виданню 1841 ці 6 строк надрюковані курсивом.
|
2)Коли нема щастя, коли нема долі?
Літа молодиї марно пропадуть;
Один я на світі — стебло серед поля!
Ёго буйні вітри полем рознесуть.
3)»З ним тепер нічого робить.
Западим церкву?« »Гвалт, рятуйте
Хто в Бога вірує!« кричить
На дворі що є сили.
Ляхи зомліди: »хто такий?«
Оксана в хаті... »вбили, вбиди!«
Мліє та й пада, а старший...
4)а то й дзвона не діждемо — заснемо!
Гуртом.
Справді заснемо; співай яку-небудь.
5)Літа оред сизокрилий.
6)Як-би таки або так...
|
і далі 7 строк до »цу-цу!...« у вид. 1841 надрюковані курсивом.
|
7)Де Богун той, де та зіма?
Ингул що-зіму замерзає —
Невстане Богун загатить
Шляхетським трупом...
8)Думали теє... а зробилось.
9)Лягли, і в голови неклали,
Що вже ніколи не вставать.
10)Щоб не побачили злі люде...
11)Як козаки шляхту тяжко покарали,
Щоб не забували ляха проклинать.
12)Тяжко важко!... Кат панує,
А їх не згадають.
|
У вид. 1841 р., котре підписано цензором Корсаковымъ ці два вірші були надрюковані.
|
13)Так ідучи думав в латаній свитині,
Сердега Ярема...
14)А найперша Медведівка
Хмари нагріває...
|
У виданню 1841: Небо нагріває; у вид. Семиренка: Хмари нагріває. На властнім екземплярі Шевченка, вид. Семиренка зроблена оливцем поправка: Небо нагріває. А у вид. Кож. знов: хмари. (Прим. Ред.)
|
15)Муки страшної, щоб пекло
Затряслося, мліло.«
— «Добре, хлопче, ножі будуть
Аби щоб хотілось.
Хочеш з нами у Лисянку?«
— »На край світа... пане,
На край світа, та не найду,
Не найду Оксани!«
— »Може й найдеш! ходів з нами,
Я все забуваю,
Як зовешся?« — »Яремою.«
»Призвище?« — »Не маю!«
»Хиба байстрюк? без призвища —
Запиши, Миколо,
Есаулом. Без призвища...
Нехай буде Голий:
Бач обідраний...« »Погано!«
»Ну хиба Бідою?«
»Ні, погано...« — »Стрівай лишень...«
16)Де ти, де ти? подивися,
Моя сиротина...
17)Може тяжко клене долю,
По Польщі блукає,
18)Забуде, і може...
У будинку господиня, —
А Лях...
19)Доле моє, серце моє!
Чом ти не в Вільшаній?
А може й там, може плаче:
Тяжко їй, небозі!
Може з батьком виглядає...«
І хлинули слёзи,
Дрібні, дрібні полилися;
Де вони взялися!
А Залізняк гайдамакам
Кричить: »опиніться!...«
У ліс, хлопці! вже світає
І коні пристали:
Попасемо!« — повернули
У ліс та й сховались.
20)Тяжко ёму, сіромасі,
Бороться з нудьгою.
21)Цобе яром гайдамаки
З шляху повернули.
22)»Гей, старчиня! Пострівай лиш!«
— »Я не старець, пане!
Я... Гайдамака.«
23)Потрусили, та й потягли
Ще карать мерзених.
|
Цім віршем закінчається глава »Гупалівщина« у вид. 1841 і Семиренка 1860. На властнім екзем. Тараса Григорьєвича вид. Семир. додав вірш »у Лисянку«, що пішов у вид. Кожанчикова.. Ред.
24)Бенкет у Лисянці. У вид. 1841 ця глава зветься: »Старосвітський Будинок.«
|
25)І в пеклі не вміють
Так закурить: Гнилий Тикич.
26)Оксано! Оксано!«
Так Галайда кричить, шука
Ляхів по пожару;
А тим часом гайданаки...
27)Сидить один кінці стола.
28)Мусить пропадати.
Та й заплакав; всі танцюють,
А Галайда плаче:
Нудно ёму... а із яру
В киреї козачій . . .
29)»Бачиш? Гайдамака!
Ось... копійка!«
— »Не бреши, проклятий!
Признавайся, я Ярема...
Ти конфедератів
Із хутора до титаря
Повів у Вільшану...
Признавайся! Я все знаю;
Де діли Оксану?«
Махнув ножем »Ховай Боже!«
— »Я тебе сховаю!«
»У будинку на тим боці...«
— »Виручай, як знаєш.
На золото.« Сипле ёму
Жненею з кишені.
»Треба Гонту...« — »Потім, потім,
А не то свяченим!«
»Добре, добре! пострівайте!«
— »Ніколи! проклятий,
Ходім вкупі!...« — »Які ж бо ви,
Яремо, завзяті.
Вам не треба, один піду:
Гроші мур ламають.
Скажу Ляхам: звність Паца...«
»Добре, добре, знаю!
Іди швидче!« — »Зараз, зараз!
Гонту забавляйте
З пів-упруга; а тан нехай.
Ідіть же, гуляйте...
Куди везти?« — »В Майданівку! 17.
В Майданівку, чуєш?«
»Чую, чую!« І Галайда...
30)»Гойда, діти! гасне, гасне
Велик-день козачий!«
31)І сліду не стало.
|
Цім віршем кінчається глава у вид. »Гайдамак« 1841 р., а у вид. 1860 є вже й далі. Ред.
|
32)Не питайся, бабусенько,
Що було зо мною...
33)»Люблю тебе!« скаже.
Один мене любить
34)Через тиждень! через тиждень
Серденько загоїть,
Бабусенько...
35)Прилітай же, мій орлику,
Мій соколе милий!
Ох! як весело на світі!...
36)Оксана осталась,
Пожурилась, усміхнулась,
Пала на коліна
І молиться за Ярему
Щиро, як дитина.
Через тиждень старі сестри
У церкві співали:
»Исаія ликуй!« В-ранці
Ярену вінчали...
А в-вечері ній Ярема
(От хлопець звичайний!),
Щоб не сердить Залізняка,
Покинув Оксану:
Ляхів конча з Залізняком.
Часон наїзжає
В-ряди-годи; та вдвох собі...
Ну, це всякий знає!...
Вернінося-ж до свячених:
Що вони зробили?
Чи всі вони ще як бритва?
Чи перещербили?
Хоч вам знаю і остило
На кров та на слёзи
Дивитися, а Оксані?
Оксані небозі,
Їй аж нудно, бо Ярема
Весілля гуляє
З ножем в руках, на пожарах.
Вона виглядає
До-півночі, а иноді
Помолиться Богу
Та Й спать ляже одна собі.
Умер би — їй Богу!
|
Цім віршем кінчається глава у вид. 1841 р. Ред.
|
37)Плачуть по селах малі діти.
38)Катай ляха знову
39)Вбийте ёго, а собачат...
40)Бийте стіни!
41)Без васильків і без труни.
42)Один ще гуляє, а другий умер.
43)Що мала дитина за коником плаче.
36)На те Божа воля.
|
|
