Кобзарь (1876)/Том 1/Вітер в гаї нагинає лозу

Матеріал з Вікіджерел
Для інших версій цієї роботи див. Вітер в гаї нагинає.

 Вітер в гаї нагинає
Лозу і тополю,
Лама дуба, котить полем
Перекотиполе...
Так і доля: того лама,
Того нагинає,
Мене котить — і де спинить,
І сама не знає!...

У якому краї мене заховають,
Де я прихилюся — на віки засну?
Коли нема долі, нема талану,
То нікого й кинуть... Ніхто не згадає,
Не скаже хоть на сміх: „нехай спочиває, —
Тільки ёго й долі, що рано заснув!...“