Кобзарь (1876)/Том 1/Гайдамаки/Червоний бенкет
| ◀ Треті півні | Кобзарь. Том 1. Гайдамаки Червоний бенкет |
Гупалівщина ▶ |
|
|
Задзвонили в усі дзвони
По всій Україні;
Закричали гайдамаки:
„Гине шляхта, гине!
Гине шляхта! погуляєм
Та хмару нагрієм!“
Занялася Смілянщина,
Хмара червоніє;
А найперша Медведівка
Хмари нагріває.14)
Горить Сміла, Смілянщина
Кровію підпливає.
Горить Корсунь, горить Канів,
Чигирин, Черкаси;
Чорним шляхом 12 запалало,
І кров полилася
Аж у Волинь. По Поліссі
Гонта бенкетує,
А Залізняк в Смілянщині
Дамаску гартує[1]
У Черкасах, де й Ярема
Пробує свячений.
„От-так, от-так! добре, діти!
Мордуйте скажених!
Добре, хлопці!“ на базарі
Залізняк гукає.
Кругом пекло; гайдамаки
По пеклу гуляють.
А Ярема — страшно глянуть —
По три, по чотирі
Так і кладе. „Добре, сину,
Матері їх хиря!
Мордуй, мордуй: в раю будеш,
Або есаулом.
Гуляй, сину! нуте, діти!“
І діти майнули
По горищах, по коморах,
По лёхах, — усюди;
Всіх уклали, все забрали.
„Тепер, хлопці, буде!
Утомились, одпочиньте.“
Улиці, базари
Крились трупом, плили кровъю.
„Мало клятим кари!
Ще раз треба перемучить,
Щоб не повставали
Нехрищені, кляті души.“
На базар збірались
Гайдамаки. Йде Ярема,
Залізняк гукає:
„Чуєш, хлопче? ходи сюди;
Не бійсь, не злякаю.“
— „Не боюся!“ Знявши шапку,
Став, мов перед паном.
„Відкіля ти? хто ти такий?“
— „Я, пане, з Вільшани.“
— „З Вільшаної, де титаря
Пси замордували?“
— „Де? якого?“
— „У Вільшаній;
І кажуть, що вкрали
Дочку ёго, коли знаєш.“
— „Дочку у Вільшаній?“
— „У титаря, коли знавав.“
— „Оксано, Оксано!“
Ледве вимовив Ярема
Та й упав до-долу.
„Еге! ось що... Шкода хлопця;
Провітри, Миколо!“
Провітрився. „Батьку! брате!
Чом я не сторукий?
Дайте ножа, дайте силу,
Муки ляхам, муки!
Муки страшної, щоб пекло 15)
Тряслося та мліло!“
— „Добре, сину! ножі будуть
На святеє діло.
Ходім з нами у Лисянку
Ножі гартувати!“
— „Ходім, ходім, отамане.
Батьку ти мій, брате,
Мій єдиний! На край світа
Полечу, достану,
З пекла вирву, отамане...
На край світа, пане...
На край світа, та не найду,
Не найду Оксани!“
— „Може й найдеш. А як тебе
Зовуть? я не знаю.“
— „Яремою.“
— „А призвище?“
— „Призвища немає!“
— „Хиба байстрюк? Без призвища —
Запиши, Миколо,
У реестер. Нехай буде...
Нехай буде Голий,
Так і пиши!“
— „Ні, погано!“
— „Ну хиба Бідою?“
— „І це не так.“
— „Стрівай лишень,
Пиши Галайдою!“
Записали.
„Ну, Гадайдо,
Поїдем гуляти.
Найдеш долю... а не найдеш...
Рушайте, хлопьята.“
І Яремі дали коня
Зайвого з обозу.
Усміхнувся на воронім,
Та й знову у слёзи.
Виїхали за царину;
Палають Черкаси...
„Чи всі, діти?“
— „Усі, батьку!“
„Гайда!“
Простяглася
По діброві по-над Дніпром
Козацька ватага.
А за ними кобзарь волох
Переваги-ваги
Шкандибав на конику,
Козакам співав:
„Гайдамаки, гайдамаки!
Залізняк гуляв.“
Поїхали... а Черкаси
Палають, палають.
Байдуже, ніхто й не гляне!
Сміються та лають
Кляту піляхту; хто балака,
Хто кобзаря слуха.
А Залізняк попереду
Нашорошив уха,
Їде собі, люльку курить,
Нікому ні слова;
А за ним німий Ярема.
Зелена діброва
І темний гай, і Дніпр дужий,
І високі гори,
Небо, зорі, добро, люде
І лютеє горе —
Все пропало, все! Нічого
Не знав, не бачить,
Як убитий. Тяжко ёму,
Тяжко, а не плаче.
Ні, не плаче: змія люта
Жадно випиває
Ёго слёзи, давить душу,
Серце роздирає.
„Ой ви слёзи, дрібні слёзи!
Ви змиєте горе;
Змийте ёго... тяжко! нудно!
І синёго моря,
І Дніпра, щоб вилить люте,
І Дніпра не стане.
Занапастить хиба душу?
Оксано, Оксано!
Де ти, де ти? подивися,16)
Моя ти єдина,
Подивися на Ярему!
Де ти? Може, гине,
Може, тяжко клене долю,17)
Клене, умірає,
Або в пана у кайданах
У склепу канає.
Може, згадує Ярему,
Згадує Вільшану,
Кличе его: „Серце моє,
„Обніми Оксану!
„Обнімемось, мій соколе!
„На віки зомлієм.
„Нехай ляхи згнущаються —
„Не почуєм!...“ Віє,
Віє вітер з-за Лиману,
Гне тополю в полі,
І дівчина похилиться,
Куди гне недоля.
Посумує, пожуриться,
Забуде... і може... 18)
У жупані сама пані;
А лях... Боже, Боже!
Карай пеклом мою душу,
Вилий муки море,
Розбий кару надо мною,
Та не таким горем
Еарай серце: розірветься,
Хоч-би було камень.
Доле моя! Серце моє!19)
Оксано, Оксано!
Де ти ділася, поділась?“
І хлинули слёзи;
Дрібні-дрібні полилися.
Де вони взялися!
А Залізняк гайдамакам
Каже опинитись:
„У ліс, хлопці! вже світає,
І кота пристали:
Попасемо,“ — і тихеньке
У лісі сховались.
- ↑ На властнім екземплярі Шевчевка (вид. Семир.) додано ёго рукою: »до шаху.« Ред.