Кобзарь (1876)/Том 1/Коло гаю, в чистім полю

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Коло гаю, в чистім полю,
На самій могилі,
Дві тополі високиї;
Одна одну хилить,
І без вітру гойдаються,
Мов борються в полі...
Отто сестри-чарівниці
Оттиї тополі.

 Закохалися обидві
В одного Ивана;
А Иван — козак звичайний —
Обох їх не ганив,
І лицявся то з тиєю,
То з другою любо —
Поки в яру, у-вечері,
Під зеденим дубом
Не зійшлися усі троє...
— От-так-то ти, кате,
Знущаєшся над сестрами!... —

 І пішли шукати
Трути-зілля, щоб Ивана
Завтра отруїти.
Найшли зілля, накопали
І стали варити,
Заплакали, заридали,
Та нема де дітись — [1]
Треба варить!...
 Наварили;
Ивана зтруїли,
Й поховали коло гаю
В полі на могилі.

 І байдуже?... Ні, не дуже!
Бо сестри ходили
Що-день Божий в-ранці-рано
Плакать над Иваном,
Поки й самі потруїлись
Тим зіллям поганим.

 А Бог людям на науку
Поставив їх в полі,
На могилі, тополями, —
І тиї тополі
Над Иваном, на могилі,
Коло того гаю
І без вітру гойдаються,
І вітер гойдає. —




  1. Зілля наварили,
    А на завтра в-ранці рано
    Йвана отруїли;
    Поховали коло гаю

    В полі на могилі
    Того Йвана сердешного,
    І сестри ходили...
    . . . . . . . . .

     (Перший рукопис.)