Кобзарь (1876)/Том 1/Передмова Шевченка до »Гайдамак«
| ◀ Припіси Шевченка до »Гайдамак« | Кобзарь. Том 1 Передмова Шевченка до »Гайдамак« |
Наймичка ▶ |
|
|
По мові, передмова, — можна-б і без неї. Так ось, бачте, що: все, що я бачив надрукованого, (тілько бачив, а прочитав дуже небагато), — всюди є передслово, а в мене нема. Як-би я не дрюкував своїх „Гайдамаків“, то воно-б не треба й передмови, а коли вже пускаю в люде, то треба й з чим, щоб не сміялись на обірванців, щоб не сказали: „От який! хиба діди та батьки дурнійші були, що не пускали в люде навіть граматки без предисловія!“ Так, далебі так, вибачайте! Треба предисловіе. Так як же ёго скомпонувать, щоб, знаете, не було і кривди, щоб не було і правди, а так як всі предисловія компонуються? Хоч убий, не вмію: треба-б хвалить, — так сором, а гудить не хочеться. Начнем же уже начало книги сице: Весело подивиться на сліпого кобзаря, як він собі сидить з хлопцем, сліпий, під тином, і весело послухать ёго, як він заспіває думу про те, що давно діялось,... як боролися ляхи з козаками... Весело,... а все-таки скажеш: „слава Богу, що минуло!“ а надто як згадаєш, що ми одної матері діти, що всі ми Славяне. Серце болить, а розсказувать треба: нехай бачать сини і внуки, що батьки їх помилялись, нехай братаються знову з своїми ворогами, нехай житом-пшеницею, як золотом покрита, нерозміжованою останеться на віки од моря і до моря славянская земля. Про те, що діялось на Україні 1768 року, розсказую так, як чув од старих людей: надрюкованого и крітікованого нічого не читав, бо здається і нема нічого. Галайда в половину видуманий, а смерть вільшанського титаря — правдива, бо ще є люде, которі ёго знали. Гонта і Залізняк, отамани того крівавого діла може виведені в мене не так, як вони були, — за се не ручаюсь. Дід мій, нехай здоров буде, коли зачина розсказувать що-небудь таке, що не сам бачив, а чув, то спершу скаже: „коли старі люде брешуть, то й я з ними.“