Кобзарь (1876)/Том 1/Посланіє славному Шафарикові

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Кобзарь. Том 1
Тарас Шевченко
Посланіє славному Шафарикові
 Завантажити у Завантажити роботу у форматі PDFЗавантажити роботу у форматі ePubЗавантажити роботу у форматі TXTЗавантажити роботу у форматі MOBI
Посланіє
Славному П. Ј. Шафарикові.
При поемі »Иван Гус«, або »Єретик.«

Запалили у сусіда
Нову добру хату
Сусіде злі;[1] нагрілися
Та й полягли спати,
І забули теплий попіл
По полю розвіять…[2]
Лежить попіл на розпутті,
А в попелі тліє
Огню искра великого,
Тліє, не вгасає,
Підпалу хде, як той местник
Часу дожидає,
Злого часу.[3] Тліла искра,
Тихо дотлівала
На розпутті широкому,
Та й гаснути стала.

От-так Німота запалила
Велику хату, і сімью —
Cімью Славян розъєдинила,[4]
І нишком тихо упустила
Усобиць лютую змію.

 Полилися ріки крови,
Пожар погасили,[5]
А Німчики пожарище
Й сиріт поділили;[6]
Виростали у кайданах
Славянськиї діти,
І забули невольники,
Чиї вони діти.[7]

А на давнім пожарищі
Искра братства тліла, —
Дотлівала, дожидала
Рук твердих та смілих…
І дождалась. Прозрів-єси
В полелі, глибоко
Огонь добрий, смілим серцем,
Смілим орлім оком!
І засвітив, любомудре,
Світоч правди, волі…
І Славян сімью велику,
Во тьмі і неволі,
Перелічив до одного,
Перелічив трупи,
А не Славян, — і став-єси
На великих купах
На розпутті всесвітнёму
Ієзекіілем,
І, о диво! трупи встали
І очі розкрили!
І брат з братом обнялися
І проговорили
Слово тихої любови
На віки і віки! —
І потекли в одно море
Славянськиї ріки!
Слава тобі, любомудре,[8]
Чеху-Славянине,
Що не дав ти потонути
В німецькій пучині
Нашій правді! Твоє море
Славянськеє, нове,
Затого вже буде повне,
І попливе човен
З широкими вітрилами
І добрим кормилом, —
Попливе на вольнім морі,
На широких хвилях!

Слава ж тобі, Шафарику,[9]
Во віки і віки,
Що звів-єси в одно море[10]
Славянськиї ріки!

 Привітай же в своїй славі
І мою убогу
Лепту — думу немудрую
Про Чеха святого,
Великого мученика,
Про славного Гуса!
Прийми, отче! а я нишком[11]
Богу помолюся,
Щоб усі Славяне стали
Добрими братами,
І синами сонця правди
І єретиками
Оттакими, як констанський
Єретик великий!…
Мир мирові подарують
І славу во віки!

22. Ноября 1845.

Переяслав.



Вярьянти по рукопису, зіставшомуся у сина П. Ј. Шафарика, що тепер профессором в Чеській Техничеській Академії у Празі. У тому рукопису це »Посланіє« зветься: Посвященіє поеми »Єретик« Шафарикові.






  1. Сусідоньки; награлися
  2. І забули сірий попіл
    по вітру розвіять.
  3. Непевного. Тліла искра
    Незримо сіяла
  4. Славян тих славних порізнила
    І тихо-тихо упустила
  5. Пожар загасили,
  6. Й сиріт розділили.
  7. І забули у неволі
    Що́ вони на світі!
  8. Славянину.
  9. Слава тобі, славний Чеху,
  10. Ізлив-єси в одно море
  11. … а я тихо