Кобзарь (1876)/Том 1/Хустина

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Кобзарь. Том 1
Тарас Шевченко
Хустина
 Завантажити у Завантажити роботу у форматі PDFЗавантажити роботу у форматі ePubЗавантажити роботу у форматі TXTЗавантажити роботу у форматі MOBI
Існують інші версії цієї роботи: Хустина
Хустина.

Чи то на те Божа воля,
Чи такая її доля ?...
Росла в наймах, виростала,
З сиротою покохалась.
Неборак, як голуб, з нею,
З безталанною своєю,
Од зіроньки до зіроньки
Сидять собі у вдівоньки,
Сидять собі, розмовляють,
Пречистої дожидають.
Дождалися...
 З Чигирину
По всій славній Україні
Заревли великі дзвони,
Щоб сідлали хлопці коні,
Щоб мечі-шаблі гострили
Та збірались на весілля,
На веселе погуляння,
На кріваве залицяння...

У неділеньку та ранесенько
Сурми-труби вийгравали;
В поход у дорогу славні компанійці
До схід сонечка рушали.
Випровожала вдова свого сина,
Ту єдиную дитину,
Випровожала сестра свого брата,
А сирому сиротина.
Випровожала, коня напувала
До зірниці із криниці,
Виносила збрую-шаблю золотую
І рушницю-гаківницю.
Випровожала три поля, три милі,
Прощалася при долині,
Дарувала шиту шовками хустину,
Щоб згадував на чужині.

 Ой хустино-хустиночко,
 Мережана шита!
 Тілько й слави козацької —
 Сіделечко вкрити.

Вернулася, журилася,
На шлях битий дивилася,
Квітчалася, прибіралась;
Що-день Божий сподівалась,
А в неділеньку ходила
Виглядати на могилу.

Минає літо, мина й друге,
 А на трейтє линуть
Преславниї компанійці
 В свою Україну.
Іде війско, іде й друге,
 А за трейтім стиха...
Не дивися, безталанна!
 Везуть тобі лихо:
Везуть труну малёвану,
Китайкою криту;
А за нею з старшиною
Іде, в чорній свиті,
Сам полковник компанійський,
Характерник з Січи.
За ним ідуть есаули,
Та плачуть ідучи.
Несуть пани есаули
Козацькую збрую:
Литий панцирь порубаний,
Шаблю золотую,
Три рушниці-гаківниці
І три самопали;
А на збруї козацькая
Кров позасихала.
Ведуть коня вороного —
Розбиті копита,
А на ёму сіделечко,
Хустиною вкрите.