Перейти до вмісту

Кобзарь (1876)/Том 1/Пустка

Матеріал з Вікіджерел
Пустка.

Рано в-ранці новобранці
Виходили із села,
А за ними молодими
Одна дівчина пішла. [1]
Подибала стара мати
Дочку з милим розлучати. [2]
Розлучила та вмовляла,
Поки в землю закопала,
А сама в старці пішла.

Стоїть село — не виросло,
 Не перемінилось,
Тілько пустка на край села
 На бік похилилась.
Коло пустки на милиці
 Москаль шкандибає,
На садочок позирає,
 В вікно [3] заглядає.
Заглядає, [4] — не вигляне
 Чорнобрива з хати,
Не покличе стара мати
 Вечеряти в хату.
А він колись був кликаний, [5]
 Рушники вже ткались,
І хустина мережалась,
 Шовком вишивалась:
Думав жити, любитися, [6]
 Весь вік веселитись,
А довелось, мій голубе,
 Слёзами умитись!

Сидить москаль під хатою, [7]
 На дворі смеркає,
А в вікно, неначе баба,
 Сова виглядає.
1847. Петербургъ.



  1. І дівчя одно пішло. (Рукоп. вар.)
  2. Доню в полі доганяти.
    І догнала, привела,
    Нарікала, говорила,
    Поки в землю положила. (ib.)
  3. В пустку... (ib.)
  4. Марне, брате,
  5. А колись, давно колись-то.
  6. Та Бога хвалити,
    А довелось... ні до кого
    В світі прихилитись!
  7. Сидить собі коло пустки.
    Замітка. Було надрюковано у збірнику П. А. Куліша »Хата« 1860.