|
„По дорозі рак, рак,
Нехай буде так, так!
Як-би таки молодиці
Посіяти мак, мак!
Дам лиха закаблукам,
Закаблукам лиха дам,
Достанеться й передам!
А вже ж тиї закаблуки
Набралися лиха-муки...
Дам лиха закаблукам,
Дам лиха закаблам,
Достанеться й передам!“
Аж до Межигорського Спаса
Протанцював сивий,
А за ним і товариство
І ввесь святий Київ.
Дотанцював аж до брами,
Крикнув: „пугу, пугу!...
Привітайте, святі ченці,
Товариша з Лугу!“
Свята брама одчинилась —
Козака впустили;
І знов брама зачинилась,
На вік зачинилась
Козакові.
Хто ж цей сивий
Попрощався з світом?
Семен Палій Запорожець,
Лихом недобитий.
Ой високо сонце сходить,
Низенько заходить:
В довгій рясі по келії
Старий чернець ходить.
Іде чернець у Вишгород
На Київ дивитись,
Та посидіть на пригорі,
Та хоч пожуритись;
Іде чернець Дзвонковую [1]
У яр воду пити
Та згадує, як-то тяжко
Було в світі жити;
Іде чернець у келію
Між стіни німиї,
Та згадує літа свої —
Літа молодиї;
Бере письмо святе в руки,
Голосно читає,
А думкою старий чернець
Далеко літає...
І тихнуть Божиї слова...
І в келії, неначе в Січі,
Братерство славне ожива,
А сивий гетьман, мов сова,
Ченцеві зазирає в вічі...
Музики... танці... і Бердичів...
Кайдани брязкають... Москва...
Бори, сніги і... Єнисей...
І покотились із очей
На рясу слёзи...
„Бий поклони
І плоть старечу усмиряй,
Святе писаніє читай!
Читай, читай, та слухай дзвона, —
А серцеві не потурай:
Воно тебе в Сібір водило,
Воно тебе ввесь вік дурило,
Приспи ж ёго, і занехай
Свою Борзну і Хвастовщину:
Загине все, ти сам загинеш,
І не згадають — щоб ти знав...“
І старець тяжко заридав,
Читать писаніє покинув,
Ходив по келії, ходив,
А потім сів і зажурився:
„Для чого ж я на світ родився,
Свою Україну любив?“
До утрені завив з дзвіниці
Великий дзвін; чернець мій встав,
Надів клобук, взяв патирицю,
Перехристився, чотки взяв...
І за Україну молитись
Палій-Чернець пошкандибав.
1848. Орская крѣпость.
|
