Кобзарь (1876)/Том 2/Заросли шляхи тернами

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Кобзарь. Том 2
Тарас Шевченко
Заросли шляхи тернами
 Завантажити у Завантажити роботу у форматі PDFЗавантажити роботу у форматі ePubЗавантажити роботу у форматі TXTЗавантажити роботу у форматі MOBI

Заросли шляхи тернами
 На тую Країну.
Мабуть я її на-віки,
 На-віки покинув...
Мабуть мені не вернутись
 Ніколи до-дому;
Мабуть мені доведеться
 Читати самому
Оці думи... Боже милий!
 Тяжко мені жити!
Маю серце широкеє —
 Ні з ким поділити.
Не дав-єси мені долі,
 Молодої долі;
Не давав-єси ніколи,
 Ніколи, ніколи!
Не дав серця молодого
 З тим серцем дівочим
Поєднати. Минулися
 Мої дні і ночі
Без радості, молодиї,
 Так-собі минули
На чужині. Не найшлося
 З ким серцем ділитись;
А тепер не маю навіть
 З ким поговорити.
Тяжко мені, Боже милий,
 Носити самому
Оці думи і не ділить
 Ні з ким, і нікому
Не сказать святого слова,
 І душу убогу
Не радовать, і не корить
 Чоловіка злого,
І умерти... О, Господи!
 Дай мені хоч глянуть
На народ оттой убитий,
 На тую Украйну. [1]




  1. Не дай мені згинуть
    На чужині! дай хоч глянуть
    На тую країну...
     (Перш. рукопис)