Кобзарь (1876)/Том 2/Зацвіла в долині

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Зацвіла в долині
Червона калина,
Ніби засміялась
Дівчина-дитина. [1]
Лгобо-любо стало, —
Пташечка зраділа
І защебетала...
Почула дівчина [2]
І, в білій свитині,
З біленької хати
Вийшла погуляти
У гай на долину.

І вийшов до неї
З зеленого гаю
Козак молоденький:
Цілує, вітає.
За руки хватає.
І йдуть по долині
Тихою ходою
І йдучи співають,
Як діточок двоє;
Під тую калину
Прийшли, посідали,
І поцілувались...

 Якого-ж ми раю
У Бога [3] благаєм!
І самі не знаєм!
Рай у вічі лізе,
А ми в церкву лізем
Заплющивши очі:
Такого не хочем!
Сказав би я правду,
Та що з неї буде?
Самому завадить,
А попам та людям
Однаково буде!




  1. Дівчина в долині. (Перш. рук.)
  2. А вранці в неділю
    З біленької хати
    Вийшла погуляти
    Дівчина в долину. (ib.)
  3. На світі благаєм?! (Льв. вид.)