Кобзарь (1876)/Том 2/Неначе праведних дітей

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Для робіт з подібними назвами, див. Пророк.

Неначе праведних дітей,
Господь любя своїх людей,
Послав на землю їм пророки —
Свою любов благовістить,
Святому розуму учить.
Неначе наш Дніпро широкий,
Слова ёго лились-текли
І в серце падали глибоко,
І, ніби тим огнем, пекли
Холодні душі. Полюбили
Пророка люде, і молились
Ёму, і слёзи знай лили.
А потім... люде, род лукавий,
Господнюю святую славу
Розтлили, і чужим богам
Пожерли жертви, омерзились,
І мужа свята — горе вам! —
На стегнах камінєм побили
І заходилися гулять,
Святою кровъю шинкувать.
І праведно Господь великий
На вас на лютих, на вас диких
Кайдани повелів кувать,
Глибокі тюрми мурувать,
І — роде лживий і жестокий! —
Вомісто кроткого пророка
Царя вам повелів ізбрать.