Кобзарь (1876)/Том 2/Иржавець

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Иржавець.

Наробили колись Шведи
Великої слави:
Утікали з Мазепою
В Бендери з Полтави,
А за ними й Гордієнко...
Нарадила мати,
Як пшениченьку пожати,
Полтаву достати.
Ой пожали б як-би були
Одностайне стали,
Та з хвастовським полковником
Гетьмана єднали...
Не стреміли б списи в стрісі
У Петра у свата,
Не втікали б із Хортиці
Славні небожата,
Не спиняв би іх Прилуцький
Полковник поганий...
Не плакала б Матір Божа
В Криму за Украйну.

Як мандрували день і ніч,
Як покидали Запорозці
Великий Луг і матір Січ,
Взяли з собою Матір Божу,
А більш нічого не взяли,
І в Крим до хана понесли
На нове горе-Запорожжя.

Заступила чорна хмара
Та білую хмару,
Опанував Запорожцем
Поганий Татарин.
Хоч позволив хан на пісках
Новим кошем стати,
Та заказав Запорозцям
Церкву будувати.
У наметі поставили
Образ Пресвятої
І крадькома молилися.

Боже мій з тобою.
Мій краю прекрасний, розкошний, багатий!
Хто тебе не мучив?... Як-би розсказать
Про якого-небудь одного магната
Історію-правду, то перелякать
Саме б пекло можно; а Данта старого
Полупанком нашим можно здивувать.
І все то те лихо все кажуть од Бога!
Чи вже ж ёму любо людей мордувать
І надто убогу [1] мою Україну!!...
Що вона зробила? За що вона гине?
За що її діти в кайданах мовчать!?...

Розсказали кобзарі нам
Про войни і чвари,
Про тяжкеє лихоліття,
Про лютиї кари,
Що Ляхи нам завдавали, —
Про все розсказали.
Що ж діялось по Шведчині? —
То й вони злякались:
Оніміли з переляку
Сліпі небораки.
От-так її воєводи,
Петрові собаки,
Рвали, гризли... і з-далека
Запорозці чули,
Як дзвонили у Глухові,
З гармати ревнули,
Як погнали на болото
Город будувати...
Як плакала за дітками
Старенькая мати...
Як діточки на Орелі
Линію копали,
І як у тій Фінляндії
В снігу пропадали.
Чули, чули Запорозці —
З далекого Криму,
Що канав Гетьманщина, [2]
Неповинно гине.
Чули, чули небожата,
Чули, та мовчали,
Бо й їм добре на чужині
Мурзи завдавали.
Мордріались сіромахи,
Плакали, і з ними [3]
Заплакала Матір Божа
Слёзами святими;
Заплакала Милосерда,
Неначе за сином;
І Бог зглянувсь на ті слёзи, [4]
Пречистиї слёзи;
Побив Петра, побив ката
На наглій дорозі.
Вернулися Запорозці,
Принесли з собою
В Гетьманщину той чудовний
Образ Пресвятої;
Поставили у Иржавці
В мурованій [5] храмі.
От-там вона й досі плаче
Та за козаками.




  1. ... сердешну (Рук. вар.)
  2. Як канають в Гетьманщині,
    На линії гинуть;
    Чули, чули Запорозці
    . . . . . . . . (ib.)
  3. Умивались небожата
    Дрібними, гіркими,
    Аж поки та Матір Божа
    Заплакала з ними!!... (ib.)
  4. І на Україну;
    За козацькі і за тиї
    Пречистиї слёзи
    Побив Петра, (ib.)
  5. В сотниковім... (ib.)