Кобзарь (1876)/Том 2/Минають дні, минають ночі!

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Для інших версій цієї роботи див. Минають дні, минають ночі.

Минають дні, минають ночі!
Минає літо; шелестить
Пожовкле листя... гаснуть очі;
Заснули думи, серце спить:
І все заснуло, — і не знаю,
Чи я живу, чи доживаю,
Чи так по світу волочусь,
Бо вже й не плачу й не сміюсь...

 Доле, де ти? доле, де ти?
 Нема ніякої!
 Коли доброї жаль, Боже,
 То дай злої, злої!

 Не дай спати ходячому,
 Серцем замірати,
 І гнилою колодою
 На світі лежати;
 А дай жити, серцем жити
 І людей любити...
 А коли ні, — то проклинать

 І світ запалити.
 Страшно впасти у кайдани,
 Умірать в неволі;
 А ще гірше — спати, спати,
 І спати на воді,
 І заснути на вік-віки,
 І сліду не кинуть
 Ніякого!... однаково —
 Чи жить, чи загинуть...

 Доле, де ти? доле, де ти?
 Немя ніякої!
 Коли доброї жаль, Боже,
 То дай злої, злої!...
(З рукопису 1848 року.)