Кобзарь (1876)/Том 2/Н. И. Костомарову

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Н. И. Костомарову.

Веселе сонечко ховалось
В веселих хмарах весняних; [1]
Гостей закованих своїх
Сердешним чаєм напували,
І часових переміняли —
Синє-мундирних часових...
І до дверей на ключ замкнутих
І до решотки на вікні
Привик я трохи, і мені
Не жаль було давно одбутих
Давно похованих, забутих,
Моїх крівавих, тяжких слёз;
А їх чи-мало розлилось
На марне поле. Хоч би рута,
А то нічого не зійшло!
І я згадав своє село,
Кого я там, коли покинув?
І батько й мати в домовині!
І жалем серце запеклось,
Що нікому мене згадати!
Дивлюсь... твоя, мій брате, мати
Чорнійше чорної землі
Іде, з хреста неначе знята...
Молюся!... Господи, молюсь!
Хвалить Тебе не перестану,
Шо я ні з жим не поділю
Мою тюрьму, мої кайдани!...




  1. Весняне сонечко ховалось
    В широких хмарах весняних; (Рук. вар.)