Кобзарь (1876)/Том 2/Осії глава XIV

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Кобзарь. Том 2
Тарас Шевченко
Осії глава XIV
 Завантажити у Завантажити роботу у форматі PDFЗавантажити роботу у форматі ePubЗавантажити роботу у форматі TXTЗавантажити роботу у форматі MOBI
Осії глава XIV.
Подражаніє.

Погибнеш, згинеш, Україно,
Не стане знаку на землі!
А ти пишалася колись
В добрі і роскоші! Вкраїно!
Мій любий краю, неповинний!
За що тебе Господь кара,
Карає тяжко! За Богдана,
Та за скаженого Петра,
Та за панів оттих поганих —
До краю нищить... Покара,
Убьє незримо і правдиво:
Бо довго довготерпіливий
Дивився мовчки на твою.
Гріховную твою утробу,
І рек во гніві: „потреблю
Твою красу, твого оздобу,
Сама розіпнешся! Во злобі
Сини твої тебе убьють
Оперені, а злозачаті
Во чреві згинуть, пропадуть,
Мов недолежані курчята!
І плача, матірнёго плача
Ісполию гради і поля,
Да зрить розтленная земля,
Що я держитель і все бачу!...“
Возкресни, мамо! І вернися
В світлицю-хату, опочий,
Бо ти аж надто вже втомилась,
Гріхи синовні несучи.

Спочивши, скорбная, скажи,
Прорци своїм лукавим чадам,
Що пропадуть вони лихі,
Що їх безчестіє і зрада
І криводушіє — огнем,
Кровавим, пламенним мечем
Нарізані на людських душах.
Що крикне кара невсипуща,
Що не спасе їх добрий царь,
Їх кроткий, пьяний господарь!
Не дасть їм пить, не дасть їм їсти,
Не дасть коня вам охляп сісти
Та утікать; не втечете
І не сховаєтесь. Усюди
Вас найде правда-мста, а люде
Підстережуть вас, на то-те ж
Уловлять, і судить не будуть;
В кайдани туго окують,
В село на грище приведуть,
І на хресті оттім, без ката
І без царя, вас, біснуватих,
Розпнуть, розірвуть, рознесуть,
І вашей кровию собак...
Собак напоять!...
 І додай,
Такеє слово їм додай! —
Без притчи вискажи: зробили,
Руками скверними створили
Свою надію й речете,
Що царь наш Бог, і дарь надія,
І нагодує і огріє
Вдову і сирот; ні, не те!
Скажи їм ось-що: брешуть боги,
Ті идоли в чужих чертогах;
Скажи, що правда оживе,
Натхне, накличе, нажене
Не ветхеє, не древле слово
Розтленнеє... а слово нове
Між людьми криком пронесе
І люд окрадений спасе
Од ласки царської.
25 Декабря 1859 р. Петербургъ.