ковтати
|
|
Ковта́ти, та́ю, єш, одн. в. ковтну́ти, ну́, не́ш, гл. Глотать, глотнуть. Мовчав він, мовчав, тілько знай сльози ковтає. Кв. I. 57. Бідна Леся мабуть добре ковтнула знахарчиного зілля од переполоху. К. ЧР. 156. Сли́нку ковта́ти. Видѣть, какъ другіе ѣдятъ, а самому не имѣть возможности. Нашому теляті лиш слинку ковтати. Ном. № 1038. Употребляется и въ болѣе широкомъ значеніи: не имѣть возможности сдѣлать желаемаго въ то время, какъ другіе дѣлаютъ.
- Словарь української мови / упоряд. з дод. влас. матеріалу Борис Грінченко. Берлін: Українське слово, 1924
Ковта́ти, та́ю, єш, одн. в. ковтну́ти, ну́, не́ш, гл. Глотать, глотнуть. Мовчав він, мовчав, тілько знай сльози ковтає. Кв. I. 57. Бідна Леся мабуть добре ковтнула знахарчиного зілля од переполоху. К. ЧР. 156. Сли́нку ковта́ти. Видеть, как другие едят, а самому не иметь возможности. Нашому теляті лиш слинку ковтати. Ном. № 1038. Употребляется и в более широком значении: не иметь возможности сделать желаемого в то время, как другие делают.
*Ко́втати, таю, єш, гл. Бить, колотить, стучать. Легесенько ковтала головою в стіну, як би з радости, що сина доброго має. Стеф. Мирон починає рахувати, ковтаючи за кождим разом бучком о землю. Франко. «В поті чола», 29.
- Словник української мови / упоряд. з дод. влас. матеріялу Борис Грінченко; ред. С. Єфремов, А. Ніковський. Київ: Горно, 1927–28