Комунїстичний манїфест/Буржуа й пролєтарі

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
I.
Буржуа й пролєтарі.
______

Історія всїх дотеперішних суспільств[1] — се історія класової боротьби.

Вільний і невільник, патрицій і плебей, пан і кріпак, цеховий майстер і челядник, або кажучи просто: пригноблювач і пригноблений, ворогуючи завжди поміж собою, провадили безупинну та скриту, то отверту боротьбу, — боротьбу, що раз-у-раз кінчала ся або революційною перебудовою цілого суспільства, або спільною погибеллю тих кляс, що бороли ся.

В попереднїх історочних епохах ми знаходимо мало не скрізь цілковитий поділ суспільства на ріжні стани, знаходимо ріжноманїтні відміни соціальних становищ. В старому Римі ми маємо патриціїв, плебеїв, невільників; в часи середніх віків — зустрічаємо февдалів, васалів, цехових майстрів, челядників і кріпаків; крім того, мало не кожна з цих кляс має ще власні відміни.

Сучасне буржуазне суспільство, що повстало на руїнах февдального, не знищило клясовпх антаґонїзмів. Воно тільки поставило нові кляси на місце старих, утворило нові умови утиску, нові форми боротьби.

Проте наша епоха, епоха буржуазії, визначаєть ся тим, що вона зробила клясові антагонізми простїйшими. Цїле суспільство чим раз, то все більше та більше росколюєть ся на два великих ворожих табори, на дві великі, цїлком протилежні одна до одної, кляси — буржуазію та пролетаріат.

З середньовічних кріпаків вийшла міщанська людність перших міст; з цього міщанства розвинули ся перші елєменти буржуазії.

Вдкриттє Америки і віднайдене морської до роги навколо Африки дали підростаючій буржуазії нові простори. Ринки східної Індії та Китаю, кольонїзація Америки, міньба з кольонїями, побільшеннє числа засобів міньби і товарів взагалї — спричинили ся до нечуваного досі розвитку торговлї, мореплавства та промислу, і тим прискорили розвиток революційного елементу в упадаючім февдальнім суспільстві.

Дотеперішнй февдальний або цеховий засібпродукції вже не задовольняв потреб, що росли разом з новими ринками, його місце заступила мануфактура. Промисловий середній стан івипхнув цехового майстра; поділ праці поміж ріжними корпораціями зник од поділу праці в самій майстерні.

Але ринки збільшувались безперестанно, попит що-раз го зростав Вже й мануфактура вистарчити не могла. Тодї пара і машини революціонізували промислову продукцію. На місце мануфактури виступає сучасний великий промис, а на місце промислового середнього стану — промислові мілїонери, проводирі цілих промислових армій, сучасні буржуа.

Велика промисловість утворила сьвітовий ринок, підготований відкриттєм Америки. Сьвітовий ринок дав спроможність буйно розвити ся торговлї, мореплавству і сухопутним зносинам. Це, з свого боку, вплинуло на розширене промисловости, і помірно з тим, як розширювались промисел, торговля, мореплавство, желїзницї, — помірно з тим розвивала ся і буржуазія, збільшуючи свої капітали і випираючи назад всі кляси, які зістали ся од середніх віків.

Отож ми бачимо, що сучасна буржуазія сама є продуктом довгого розвитку, цїлої низки перетворень в засобах продукції і зносин.

Кожен з цих кроків розвитку бужуазії супроводив ся відповідним полїтичним поступом. Пригноблений стан за часів пануваня февдалів; узброєна і самопорядковуюча ассоціяція в комунї’ [2]; тут — незалежна мійська республіка, там — третій оподаткований стан монархії; далї в часи мануфактури, в станових або абсолютних монархіях — сила паралзуюча дворянство; головна підвалина великих монархій взагалі -- вона, буржуазія, завоювала нарешті виключну політичну владу в сучасних констітуційних державах, з того часу, як зявила ся сучасна велика промисловість і сьвітовий ринок.


Сучасний уряд це є лиш комітет, що порядкує спільними справами всеї буржуазії.

Буржуазія грала в історії незвичайно революційну ролю.

Скрізь, де тільки вона запанувала, вона знищила всі февдальні, патріярхальні, ідилічні відносини. Вона пірвала без жалю ріжноманїтні февдальні звязки, що сполучували людину з її природними панами, і не лишила між людьми ніякого иньшого звязку, крім голого інтересу, крім холодних рахунків «на готові гроші». Сьвяті пориван ня побожної мрійности, лицарського ентузіязму міщанської сентиментальності, — вона втопила в холодній водї егоїстичних рахунків. Вона перетворила особисту поважність людини в мінову вартість і на місце незлічимого числа добутої і патентованої свободи вона поставила одну безсовістну свободу — свободу торговлї. Одним словом на місце визиску повитого релігійними і політичними оманами .вона поставила визиск отвертий, безсороммий, безпосередній, жорстокий.

Буржуазія позбавила мани уеї ті професії, на які до того часу дивили ся з повагою й пошаною. Лікаря, правника, попа, поета, ученого вона зробила своїми платнїми наймитами.

Буржуазія зірвала з родинних відносин їх ніжне, сентиментальне повивало і повернула їх в чисто грошеві відносини.

мореплавству і сухопутним зносинам. Це, з свого боку, вплинуло на розширене промисловосте і помірно з тим, як розширювались промисел, торговля, мореплавство, желїзницї, — помірно з тим розвивала ся і буржуазія, збільшуючи свої капітали і випираючи назад всі кляси, які зістали ся од середніх віків.

Отож ми бачимо, що сучасна буржуазія сама є продуктом довгого розвитку, цілої низки перетворень в засобах продукції і зносин.

Кожен з цих кроків розвитку бужуазії супроводив ся відповідним політичним поступом. Пригноблений стан за часів пануваня февдалів; узброєна і самопорядковуюча ассоціяція в комунї’[3]; тут — незалежна мійська республика, там — третій оподаткований стан монархії; далі в часи мануфактури, в станових або абсолютних монархіях — сила паралзуюча дворянство; головна підвалина великих монархій взагалі — вона, буржуазія,завоювала нарешті виключну політичну владу в сучасних констітуційних державах, з того часу, як зявила ся сучасна велика промисловість і сьвітовий ринок.


Сучасний уряд це є лиш комітет, що порядкує спільними справами всех буржуазії.

Буржуазія грала в історії незвичайно революційну ролю.

Скрізь, де тільки вона запанувала, вона знищила всі февдальні, патріархальні, ідилічні відносини. Вона пірвала без жалю ріжноманїтні февдальні звязки, що сполучували людину з її природними панами, і не лишила між людьми ніякого иньшого звязку, крім голого інтересу, крім холодних рахунків «на готові гроші». Сьвяті поривання побожної мрійности, лицарського ентузіазму міщанської сентиментальності, — вона втопила в холодній водї егоїстичних рахунків. Вона перетворила особисту поважність людини в мінову вартість і на місце незлічимого числа добутої і патентованої свободи вона поставила одну безсовістну свободу — свободу торговлї. Одним словом на місце визиску повитого релігійними і політичними оманами .вона поставила визиск отвертий, безсороммий, безпосередній, жорстокий.

Буржуазія позбавила мани усї ті професії, на які до того часу дивили ся з повагою й пошаною. Лікаря, правника, попа, поета, ученого вона зробила своїми платнїми наймитами.

Буржуазія зірвала з родинних відносин їх ніжне, сентиментальне повивало і повернула їх в чисто грошеві відносини.

Буржуазія показала, як грубе виявленнє сили в середні віки, ідо так чарує реакціонерів, годило ся з самим найгіршим ледацтвом. Вона перша показала, що може зробити діяльність людини. Вона утворила зовсім иньші дива од єгипетських пирамид, римських водотягів і готських соборів; вона виконала не такі походи, як переселение народів і хрестові походи.

Буржуазія не може істнуватп, не революціонїзуючи безперестанно знаряддів продукції, а значить і продукційнпх відносин, себ-то і всіх суспіль них відносин. Нсзміннс-ж заховуваннє старих засобів продукції, навпаки, було умовою істновання всіх попередніх промислових кляс. Безперестанні перевороти в продукції, постійне хитаннє всіх суспільних обставин, вічна незабезпеченність, невпинний рух, — все це визначає буржуазну епоху поміж всіма иньшими. Усі міцні, закамянілі відносини з відповідними до них, віками осьвяченими, поглядами і уявами, руйнують ся; всі новоутворенні старіють ся перше «їж встигнуть закамянї-тп. Усе, що станове і нерухоме — зникає, все, що сьвяте — ганьбить ся; люди нарешті мусять поглянути тверезими очима на своє життєве становище і на свої взаємні відносини.

Потреба збутку, який безупинно розростався-б, примушує буржуазію ганяти по всьому

сьвітї. їй усюди треба пролізти, скрізь улаштоватись, скрізь завязати зносини.

Визискуючи сьвітовий ринок, буржуазія зробила космополітичними продукцію і споживання всіх країн. На превеликий жаль реакціонерів, вона, відняла у промисла його національний ґрунт. Стародавні національні промисли знищені, або нищить ся на наших очах. Вони випихають ся новим промислом, заведення якого є питаннєм життя для кожної з цівілїзованих націй, — промислом, який обробляє не тільки місцеві сирі матеріяли, але також і сирі матеріяли найдальших країн. Витвори цього нового промислу споживають ся не тільки в самій країні, але й по всіх частинах сьвіту. Замісць старих потреб, що задовольняли ся місцевими про дуктами, зявляють ся нові для задоволення яких потрібні продукти найдальших країн і климатів. Замісць старої місцевої і національної самозабезпеченності і відокремленності виступає загальна міньба, загальна залежність націй одної від другої. Те саме можна сказати і про духовну продукцію. Духовні здобутки окремих націй, роблять ся спільним добром. Національна однобічність і обмеженність робить ся все більш та більш неможливою і з численних національних і місцевих літератур утворюєть ся одна сьвітова література.

Швидким полїпшуваннєм всіх знаряддів продукції, безперестанним полехшуваннєм засобів зносин, буржуазія жене всі, навіть варварські, народи, на шлях дівілїзації. Дешеві ціни її товарів — це важка артілєрія,, за поміччю якої буржуазія руйнує до щенту китайські мури і примушує до капітуляції запеклу ненависть варвар1.в до всього чужого. Вона примушує всї нації завести у себе буржуазний засіб продукції, коли вони не хотять загинути; вона змушує їх завести у себе так звану цівілїзацію, то-б то стати буржуа. Одним словом вона переробляє весь сьвіт на свій кшталт.

Буржуазія віддала село під пануваннє міста, она здобувала величезні міста, вона значно побіль шила число мійського населення супроти сільського і таким чином визволила значну частину населення від вузького, обмеженого життя на селі. Так само, як село стало залежним од міста, так само варварські і на пів варварські країни стали залежними од цівілїзоіваних, хлїборобські народи — од буржуазних народів, Схід — од Заходу.

Буржуазія постійно усуває роздробицю знарядів продукції, маєтку і населення. Вона злучила население в великі маси, знаряддя продукції централізувала, а власність сконцентрувала в руках не великого числа властників.

Конечним наслідком цього була політична централїзація. Незалежні, ледви злучені між собою провінції, з ріжними інтересами, законами, урядами, ріжними митовими системами були зєднані в

одну націю, з одним урядом, однаковими законами, одними класовими інтересами, з одною митовою системою.

Буржуазія за часи свого меньш ніж вікового пакування утворила могутнійшіі ґрандіозаійші продукційні сили, ніж всі попередні покоління вкупі. Опануваннє силами природи, машинерія, пристосованнє хемії до промислу і хліборобства, пароплав ство, залізниці, електричні телеграфи, експлуатація цілих частин сьвіта, регуляція рік, цілі населення, що наче виросли з землі, — яке попереднє столїттє могло собі уявити, що в громадській праці заховані такі продукційні сили?!

Одже ми бачили, що знаряддя продукції і засоби зносин, на ґрунті яких розвиваєть ся буржуазія, утворили ся ще в февдальнім суспільстві. На певному ступні розвитку цих засобів продукції і зносин умови, в яких февдальне суспільство витворювало товари і їх міняло, февдальна організація хліборобства і мануфактури, або, одним словом, февдальні відносини власносте вже перестали відповідати розвиненим продукційним силам. Бонн спиняли продукцію, замісць того, щоб спричиняти ся до її розвивання. Вони стали для неї кайданами. Вони мусїли порвати ся, і дійсно порвались.

На їхньому місці повстала вільна конкурренція з відповідною до неї громадською і полїтич

пою констітудією, в якій економічно і політично панує кляса буржуазії.

На наших очах відбуваєть ся подібний до цього рух. Буржуазні відносини власносте, відносини продукції і зносин, сучасне буржуазне суспільство, що викликало такі грандіозні засоби продукції і зносин, — це суспільство опинилось в становищі чарівника, який не може опанувати викликаних ним самим підземних сил. Впродовж кількох останніх десятилїтть історія промислу і торговлї се є історія повстання сучасних продукційних сил проти сучасних продукційних відносин, проти тих відносин власносте, які складають умови життя і панування буржуазії. Досить згадати про торговельні крізи, які своїм періодичним поворотом чим раз то все більше погрожують існованню всього буржуазного суспільства. Крізи періодично нищать значну частину не тільки витворених уже продук тів, але й готових продукційних сил. В часи кріз вибухає громадська пошесть, що усїм попереднім епохам здавалось би безґлуздєм — пошесть надпродукції (зайвої продукції).

Суспільство враз повертасть ся на де-який час у варварство; можна подумати, що нужда, або загальна згубна війна відібрала у суспільства всі засоби істновання; видаєть ся, наче промисел і торговля знищені. І через що-ж се? Через те, що суспільство занадто має засобів до істновання, над-

то розвинений в йому промисел, торговля. Продукдійні сили, якими воно може користувати ся, уже не сприяють розвиткови буржуазних відносин власности; навпаки, вони вже стали надто дужими для цих відносин, цї відносини стоять їм на перешкоді; а коли вони цю перешкоду перемагають, у всьому буржуазнім суспільстві вчиняєть ся нелад, самому істнованню буржуазної власності погрожує небезпека. Буржуазні відносини стали надто тісними, щоб вмістити !В собі всі витворені ними богацтва. — Яким же чином запобігає буржуазія крізам? З одного боку, приневоленим зниіценнєм цілої масся продукційних сил; з другого боку, здобуваннєм нових ринків і грунтовнїйшою експльоатацією старих. Чим, отже? А тим, що виготовує нові, ширші і дужчі крізи, і тим, що зменьшує засоби запобігання їм.

Та сама зброя, якою буржуазія повоювала февдалїзм, повертаєть ся тепер проти неї самої.

Проте буржуазія не тільки виковала зброю, яка її доведе до погибелі’; вона також породила людей, які візьмуть ту зброю у руки — вона породила сучасних робітників, пролетарів.

Помірно з тим як розвиваєть ся буржуазія, тоб-то капитал, помірно з тим розвиваєть ся і пролєтаріят, кляеа сучасних робітників, що живуть доти, доки мають роботу, і що находять собі роботу лиш доти, доки їхня робота побільшує капитал.

Робітники, що мусять себе продавати од штуки, це такий же товар, як і всяка иньша річ у торговлї, і через це вони підлягають всім змінам конкуренції, всім хвилюванням ринку. Через заведення машин і поділ праці праця пролетарів втратила весь свій самостійний характер, а через те і всю принаду для робітників. Робітник став простим додатком до машин; від нього потрібують лиш самих простих, дуже одноманітних рухів, яких зовсім неважко навчитися. Через це і коштує робітник лиш трохи не стільки, скільки потрібно на його удержание та на росплоджуваннє його раси. А цїна кожного товару, а значить і праці, рівна коштом його продукції. Значить, чим обридливійшою стає праця, тим меньшою стає платня. Та це ще не все: помірно з тим, як зростає уживлннє машин і поділ праці, — помірно з тим, зростає і кількість праці, чи то через збільшене числа годин праці або через збільшене самої праці, яка витрачаєть ся впродовж певного часу, чи завдяки прискоренному рухові машин і т. п.

Сучасний промисел зробив з невеличкої майстерні патріархального майстра величезну фабрику промислового капіталіста. Гурти робітників, зі браних у фабриці, організовано по військовому. Як прості салдати промислової армії вони підлягають доглядові цілої ієрархії унтерофіцерів і офіцерів Вони — раби не тільки цілої буржуазної

кляси і буржуазної держави, — вони що дня і що години поневолені машиною, доглядачем, а насам перед окремим предприємцем буржуа. І чим біль ше цей деспотизм проголошує зиск своєю єдиною метею, тим більше стає він дрібним, ненавистним, гнїтучим.

Чим меньше ручна праця вимагає зручности і сили, себ-то: чим більше розвиваєть ся сучасний промисел, — тим більше випихаєть ся праця чоловіків працею жінок. Ріжницї полу й літ не мають більше ніякої суспільної ваги що до кляси робітників. Є це тільки знаряддя праці, які коштують ріжно, відповідно до лїт і полу. Як визиск робітника фабрикантом кінчаєть ся на тому, що робітник одержує свій заробіток готовими грішми, то він робить ся здобичею иньших частин буржуазії, ;— хазяїна будинку, крамаря, лихваря і иньших. Дотеперішні дрібні середні шари суспільства, дрібні промисловці, купці і рантьє, ремісники і селяне, всі цї ґруппи обертають ся в пролєтаріят, почасти через те, що їх невеличкий капітал не вистарчає для провадження великого промислу і занепадає через конкуренцію більших капіталістів, почасти через конкуренцію більших капіталістів, почасти через те, що їх зручність при нових засобах продукції губить свою вартість. Оттак рекрутуєм ся пролєтаріят з усїх ґруп населення.

Пролєтаріят переходить через ріжні фази розвитку. Його боротьба з буржуазією починаєть ся зо дня його народження.

З початку борять ся робітники поодинці, далі робітники однієї фабрики, нарешті робітники одного фаху в одній місцевості проти окремого буржуа, що їх безпосередно визискує. Вони нападають не тільки на буржуазні продукційні відносини, але на самі знаряддя продукції; вони нищать чужі товари, які роблять їм конкуренцію, руйнують машини, палять фабрики; вони силкують ся повернути загублене становище середньовічних робітників.

На цїм ступнї розвитку робітники становлять розвіяну по всій країні і розєднану конкуренцією масу. Те що вони держать ся купи, виступають разом, це ще не є наслідком їх власного єднання, а є лиш наслідком єднання буржуазії, що для осягнення своїх політичних цїлів мусить і ще має спроможність рухати весь пролєтаріят. Одже пролетарі на цім ступні розвитку борять ся не з своїми ворогами, а з ворогами своїх ворогів, з останками абсолютної монархії, з земельними власниками, з непромисловими буржуа, з дрібними міщанами. Таким побитом, весь історичний рух концентруєть ся в руках буржуазії; кожна побіда оттак осягнена, це побіда буржуазії.

Але розвиток промислу не тільки побільшує

число пролєтаріяту, — він збиває єго у що-раз більші массп; сила пролєтаріяту росте і він починає що раз то більше розуміти цю силу. Інтереси і життєве становище пролетарів що раз більше вирівнюють ся, бо машини постійно заглажують всі неоднаковости праці і мало не скрізь пригнітають заробітну платню до однаково низької міри. Зростаюча конкуренція буржуа про між собою і торговельні крізи, що випливають з цієї конкуренції, роблють заробіток пролетаря що-раз більше непевним; безупинне полїпшеннє машин, що поступає чим раз швидше, робить все життєве становище робітника що раз більше хистким; сварки про між поодиноким робітником і поодиноким буржуа щораз більше набірають ся характеру сутички між двома клясами. Робітники починають закладати спілки проти буржуазії; вони виступають у-купі, щоб запевнити свою заробітну платню. Вони засновують нарешті навіть сталі товариства, щоб забезпечити себе на час розрухів.. Подекуди ця боротьба проявляєть ся в повстанських бунтах.

Інколи побіждають робітники, але не на довго. Дійсним наслідком їх боротьби не є безпосередній усьпіх її, але та одностайність робітників, що чим раз то все ширшає. Цій одностайності сприяє викликане великою продукцією поліпшене засобів зносин, яке стикає між собою робітників ріжних місцевостей. Вже досить і цього стикан-

ня, щоб місцеві сварки, що скрізь мають однаковий характер, обернули ся в одну національну класову боротьбу. Але кожна класова боротьба — є боротьба політична. І сучасні пролетарі завдяки залізницям в де-кілька літ осягнули такого зєднаня, до якого середньовічні міщани з їх поганеньки ми шляхами потрібувалиб цїлі столїття.

Оця організація пролетарів в класу, а значить і в політичну партію, раз-по-раз розбиваєть ся конкуренцією по між самими робітниками. Але раз у-раз вона повстає знову, — повстає дужча, міцнїйша, могутнїйша. Користуючись незгодою по-між буржуазією, вона допевняєть ся признання деяких робітничих інтересів законом. Так вийшло з законом про десяти-годинний робочий день в Англії.

Незлагоди в старому суспільстві взагалі всяко сприяють розвиткові пролєтаріяту. Буржуазія провадить безупинну боротьбу: з початку проти арістократії, далі проти тієї частини самої буржуазії, інтереси якої спиняють поступ промислу і, нарешті, вона постійно бореть ся з буржуазією всіх чужоземних країн. В усіх цих випадках вона мусить звертати ся до пролєтаріяту, просити в його запомоги і таким робом пхає його на шлях політичного руху. Оттак вона сама дає пролетаріатові елемент свого політичного досьвіду, тоб-то зброю проти самої себе.

Як ми бачили, через поступ промислу цїлі

шари пануючої кляси перевертають ся в пролєтаріят, або принаймні умови їх істновання занебезпечені. Вони також віддають пролєтаріятові дуже І богато виховуючих елементів.

Нарешті, в той час, коли клясова боротьба наближаєть ся до розвязаня, процес роскладу серед пануючої кляси, серед усього старого суспільства, робить ся остільки різким і гострим, що невелика частина пануючої кляси відклоняєть ся від неї і прилучаєть ся до кляси революційної, кляси, яка несе в своїх руках будучність. Так само, як колись пристала до буржуазії частина арістократії, так тепер прилучаєть ся до пролєтаріяту частина буржуазії, а саме: частина буржуазних ідеольотів, що дійшла до теоретичного розуміння усього історичного руху.

З поміж усіх кляс, що стоять тепер проти буржуазії, тільки один пролетаріат є справдішньою революційною клясою. Усї иньші кляси гинуть од великого промислу, — пролетаріат утворюєм ся ним.

Середні шари: малий промисловець, малий купець, ремісник, хлібороб, всі вони борять ся з буржуазією, щоб охоронити своє істнованє, як середніх шарів. Одже вони не революційні, але консервативні. Вони навіть реакційні, бо вони силкують ся повернути назад колесо історії. А як вони і революційні, то лиш остільки, оскільки їх чекає

пролєтарізація, оскільки вони боронять будучі свої інтереси, а не інтереси сучасні, оскільки вони

покидають свій власний погляд, щоб стати на погляд пролєтаріяту. Босяцтво — цей продукт пасівного зледащіння найнищих шарів старого суспільства, розворушене революцією пролєтаріяту, подекуди захоплюєть ся рухом, але все його життєве становище дає спроможність легко його підкупити до реакційних каверз.

В умовах життя прелєтаріяту немає й слїду од життєвих умов старого суспільства. Пролетар не має власности; його відношене до жінки і дитини не має нічого спільного з буржуазними родин ними відносинами; сучасна промислова праця, сучасне ярмо капіталу, що однаково гнітить робітника і в Англії, і у Франції, однаково і в Америці, і в Німеччині, — позбавило його всякого національного характеру. Закони, мораль, релігія, — все це для його лиш буржуазні забобони, за якими криють ся буржуазні інтереси.

Усї попередні кляси, здобуваючи для себе владу, силкувались запевнити своє, вже здобуте, житєве становище, тим що підгортали під умови найкращого визиску, все суспільство. Пролєтарі-ж можуть заволодіти продукційніши силами суспільства, лишень тоді коли вони знищать свій власний, а разом з тим і весь дотеперішній взагалі спосіб

присвоюваня. Пролетарі не мають нічого свого щоб охоронити, вони повинні знести всі дотеперішні пріватні багацтва і забезпеки пріватної власности.

Всі дотеперішні рухи були рухами меншости, або користними для меншості. Пролетарський рух є самостійним рухом величезної більшости на користь величезної більшости. Пролєтаріят, цей найнищий шар теперішнього суспільства, не може підняти ся, не може випростати ся не рознесши на порох усієї надбудови шарів, яка складає оффіціяльне суспільство.

Хоч і не змістом, так за те формою, боротьба пролетаріату з буржуазією є найсамперед — на ціональною. Пролєтаріят кожної країни мусить, розуміють ся, насамперед упорати ся з своєю владною буржуазією.

Робивши нарис найбільш загальних фаз в розвиткові нролєтаріяту, ми простежили більш а - бо менш скриту громадську війну аж до тієї хвилини коли вона обертається в відкриту революцію і коли пролєтаріят, насильно скинувши буржуазію, починає сам панувати.

Все дотеперішнє суспільство, як ми бачили, спірало ся на антагонізм між пригноблювачами і пригнобленими клясами. Але для того, щоб можна було яку-небудь клясу гнобити, треба їй забезпечити принаймні ті умови істновання, які потріб-

ні для її хоч би й невільницького життя. Кріпак за часів кріпацтва доробив ся до члена комуни, так само як міщанин під ярмом февдального абсолютизму доріс до становища буржуа. Навпаки-ж, сучасний робітник, замісць того, щоб враз з поступом промислу піднімати ся, спускаєть ся все нижче, нижче навіть умов істновання своєї власної кляси. Робітник стає злидарем і злидні розвивають ся ще швидше, нїж население і багацтво. З цього стає видно, що буржуазія не здатна бути надалі пануючою клясою і проголошувати умови свого істнуваня за закон, що має кермувати суспільством. Вона нездатна панувати, бо нездатна забезпечити своєму невільникові навіть невільницького істнування, нездатна панувати, бо вона мусїла довести його до такого становища, що сама мусить його годувати, замість того, щоб годувати ся з його. Суспільство вже не може під нею жити, тоб-то, її життя не годить ся з життєм суспільства.

Найголовнїйшою умовою істнування і панування буржуазії є нагромадженнє багацтва в руках пріватних осіб, утворене і побільшене капіталу: а умовою істнування капіталу є наємна праця. Наємна праця тримаєть ся виключно на конкуренції робітників про між себе. Поступ промислу, пасивною підоймою якого є буржуазія, становить на місце відокремленности робітників завдяки кон-

куренції — революційне їх зєднанє через ассоціяцію. От так розвиток промислу підкопує під ногами буржуазії навіть той самий ґрунт, на якому вона витворює продукти і їх присвоює. Вона витворює насамперед своїх власних могильників. Її погибель так само неминуча, як і перемога пролетаріату.

_________
  1. *) Тоб-го точно кажучи, — писана історія. В 1847 р. передісторія суспільства, суспільна орґанїsзація, що істновала перед всякою писаною історією, була так як невідома. З того часу, Гаксгаузен відкрив в Росії спільну власність на ґрунт, а Маурер вказав на це як на спільну підвалину, що на нїй історично розвивали ся всі німецькі племена; по малу-малу винайдено, що сїльські громади з спільним володїннєм ґрунтів були первістною формою суспільства на всім просторі від Індії аж до Ірландії. Нарешті, завдяки тому, що Морґан відкрив справжній характер роду і його становище в племені, — виявила ся внутрішня орґанїзація цього первістного комуністичного суспільства в своїй типичній формі. В купі з розвязаннем цього первістного громадянства починаєть ся росколеннє суспільства на ріжні і, нарешті протилежні одна до одної кляси.
  2. *) Так італійські і французькі мііцане називали свою мійську громаду, відкупивши або забравши силоміць у своїх февдальних панів першітправа самопорядкування.
  3. *) Так італійські і французькі мііщане називали свою мійську громаду, відкупивши або забравши силоміць у своїх февдальних панів перші права самопорядкування.