Комунїстичний манїфест/Буржуа й пролєтарі
| Комунїстичний манїфест Буржуа й пролєтарі |
Пролєтарі та комунїсти ▶ |
|
Історія всїх дотеперішних суспільств[1] — се історія клясової боротьби.
Вільний і невільник, патрицій і плебей, пан і кріпак, цеховий майстер і челядник, або кажучи просто: пригноблювач і пригноблений, ворогуючи завжди поміж собою, провадили безупинну та скриту, то отверту боротьбу, — боротьбу, що раз-у-раз кінчала ся або революційною перебудовою цїлого суспільства, або спільною погибеллю тих кляс, що бороли ся.
В попереднїх історочних епохах ми знаходимо мало не скрізь цїлковитий подїл суспільства на ріжні стани, знаходимо ріжноманїтні відміни соціяльних становищ. В старому Римі ми маємо патриціїв, плєбеїв, невільників; в часи середніх віків — зустрічаємо февдалів, васалів, цехових майстрів, челядників і кріпаків; крім того, мало не кожна з цих кляс має ще власні відміни.
Сучасне буржуазне суспільство, що повстало на руїнах февдального, не знищило клясових антаґонїзмів. Воно тільки поставило нові кляси на місце старих, утворило нові умови утиску, нові форми боротьби.
Проте наша епоха, епоха буржуазії, визначаєть ся тим, що вона зробила клясові антаґонїзми простїйшими. Цїле суспільство чим раз, то все більше та більше росколюєть ся на два великих ворожих табори, на дві великі, цїлком протилежні одна до одної, кляси — буржуазію та пролєтаріят.
З середньовічних кріпаків вийшла міщанська людність перших міст; з цього міщанства розвинули ся перші елєменти буржуазії.
Відкриттє Америки і віднайденє морської дороги навколо Африки дали підростаючій буржуазії нові простори. Ринки східної Індії та Китаю, кольонїзація Америки, міньба з кольонїями, побільшеннє числа засобів міньби і товарів взагалї — спричинили ся до нечуваного досї розвитку торговлї, мореплавства та промислу, і тим прискорили розвиток революційного елементу в упадаючім февдальнім суспільстві.
Дотеперішний февдальний або цеховий засіб продукції вже не задовольняв потреб, що росли разом з новими ринками, його місце заступила мануфактура. Промисловий середнїй стан випхнув цехового майстра; подїл працї поміж ріжними корпораціями зник од подїлу працї в самій майстернї.
Але ринки збільшувались безперестанно, попит що-раз то зростав. Вже й мануфактура вистарчити не могла. Тодї пара і машини революціонїзували промислову продукцію. На місце мануфактури виступає сучасний великий промис, а на місце промислового середнього стану — промислові мілїонери, проводирі цїлих промислових армій, сучасні буржуа.
Велика промисловість утворила сьвітовий ринок, підготований відкриттєм Америки. Сьвітовий ринок дав спроможність буйно розвити ся торговлї, мореплавству і сухопутним зносинам. Це, з свого боку, вплинуло на розширенє промисловости, і помірно з тим, як розширювались промисел, торговля, мореплавство, желїзницї, — помірно з тим розвивала ся і буржуазія, збільшуючи свої капітали і випираючи назад всї кляси, які зістали ся од середнїх віків.
Отож ми бачимо, що сучасна буржуазія сама є продуктом довгого розвитку, цїлої низки перетворень в засобах продукції і зносин.
Кожен з цих кроків розвитку бужуазії супроводив ся відповідним полїтичним поступом. Пригноблений стан за часів пануваня февдалів; узброєна і самопорядковуюча ассоціяція в комунї[2]; тут — незалежна мійська республика, там — третій оподаткований стан монархії; далї в часи мануфактури, в станових або абсолютних монархіях — сила паралізуюча дворянство; головна підвалина великих монархій взагалї — вона, буржуазія, завоювала нарештї виключну полїтичну владу в сучасних констітуційних державах, з того часу, як зявила ся сучасна велика промисловість і сьвітовий ринок.Сучасний уряд це є лиш комітет, що порядкує спільними справами всеї буржуазії.
Буржуазія грала в історії незвичайно революційну ролю.
Скрізь, де тільки вона запанувала, вона знищила всї февдальні, патріярхальні, ідилїчні відносини. Вона пірвала без жалю ріжноманїтні февдальні звязки, що сполучували людину з її природними панами, і не лишила між людьми нїякого иньшого звязку, крім голого інтересу, крім холодних рахунків «на готові гроші». Сьвяті поривання побожної мрійности, лицарського ентузіязму міщанської сентиментальности, — вона втопила в холодній водї еґоїстичних рахунків. Вона перетворила особисту поважність людини в мінову вартість і на місце незлічимого числа добутої і патентованої свободи вона поставила одну безсовістну свободу — свободу торговлї. Одним словом на місце визиску повитого релїґійними і полїтичними оманами вона поставила визиск отвертий, безсоромний, безпосередній, жорстокий.
Буржуазія позбавила мани усї ті професії, на які до того часу дивили ся з повагою й пошаною. Лїкаря, правника, попа, поета, ученого вона зробила своїми платнїми наймитами.
Буржуазія зірвала з родинних відносин їх нїжне, сентиментальне повивало і повернула їх в чисто грошеві відносини.Буржуазія показала, як грубе виявленнє сили в середнї віки, що так чарує реакціонерів, годило ся з самим найгіршим ледацтвом. Вона перша показала, що може зробити дїяльність людини. Вона утворила зовсїм иньші дива од еґипетських пирамид, римських водотягів і ґотських соборів; вона виконала не такі походи, як переселеннє народів і хрестові походи.
Буржуазія не може істнувати, не революціонїзуючи безперестанно знаряддів продукції, а значить і продукційних відносин, себ-то і всїх суспільних відносин. Незмінне-ж заховуваннє старих засобів продукції, навпаки, було умовою істновання всїх попереднїх промислових кляс. Безперестанні перевороти в продукції, постійне хитаннє всїх суспільних обставин, вічна незабезпеченність, невпинний рух, — все це визначає буржуазну епоху поміж всїма иньшими. Усї міцні, закамянілі відносини з відповідними до них, віками осьвяченими, поглядами і уявами, руйнують ся; всї новоутворенні старіють ся перше нїж встигнуть закамянїти. Усе, що станове і нерухоме — зникає, все, що сьвяте — ганьбить ся; люди нарештї мусять поглянути тверезими очима на своє життєве становище і на свої взаємні відносини.
Потреба збутку, який безупинно розростав ся-б, примушує буржуазію ганяти по всьому сьвітї|. Їй усюди треба пролїзти, скрізь улаштоватись, скрізь завязати зносини.
Визискуючи сьвітовий ринок, буржуазія зробила космополїтичними продукцію і споживання всїх країн. На превеликий жаль реакціонерів, вона відняла у промисла його національний ґрунт. Стародавні національні промисли знищені, або нищить ся на наших очах. Вони випихають ся новим промислом, заведення якого є питаннєм життя для кожної з цівілїзованих націй, — промислом, який обробляє не тільки місцеві сирі матеріяли, але також і сирі матеріяли найдальших країн. Витвори цього нового промислу споживають ся не тільки в самій країні, але й по всїх частинах сьвіту. Замісць старих потреб, що задовольняли ся місцевими продуктами, зявляють ся нові, для задоволення яких потрібні продукти найдальших країн і климатів. Замісць старої місцевої і національної самозабезпеченності і відокремленності виступає загальна міньба, загальна залежність націй одної від другої. Те саме можна сказати і про духовну продукцію. Духовні здобутки окремих націй, роблять ся спільним добром. Національна однобічність і обмеженність робить ся все більш та більш неможливою і з численних національних і місцевих лїтератур утворюєть ся одна сьвітова лїтература.
Швидким полїпшуваннєм всїх знаряддів продукції, безперестанним полехшуваннєм засобів зносин, буржуазія жене всї, навіть варварські, народи, на шлях цівілїзації. Дешеві цїни її товарів — це важка артілєрія, за поміччю якої буржуазія руйнує до щенту китайські мури і примушує до капітуляції запеклу ненависть варварів до всього чужого. Вона примушує всї нації завести у себе буржуазний засіб продукції, коли вони не хотять загинути; вона змушує їх завести у себе так звану цівілїзацію, то-б то стати буржуа. Одним словом вона переробляє весь сьвіт на свій кшталт.
Буржуазія віддала село під пануваннє міста, она здобувала величезні міста, вона значно побільшила число мійського населення супроти сільського і таким чином визволила значну частину населення від вузького, обмеженого життя на селї. Так само, як село стало залежним од міста, так само варварські і на пів варварські країни стали залежними од цівілїзованих, хлїборобські народи — од буржуазних народів, Схід — од Заходу.
Буржуазія постійно усуває роздробицю знарядів продукції, маєтку і населення. Вона злучила населеннє в великі маси, знаряддя продукції централізувала, а власність сконцентрувала в руках не великого числа властників.
Конечним наслїдком цього була полїтична централїзація. Незалежні, ледви злучені між собою провінції, з ріжними інтересами, законами, урядами, ріжними митовими системами були зєднані в одну націю, з одним урядом, однаковими законами, одними клясовими інтересами, з одною митовою системою.
Буржуазія за часи свого меньш нїж вікового панування утворила могутнійші і ґрандіознійші продукційні сили, нїж всї попередні поколїння вкупі. Опануваннє силами природи, машинерія, пристосованнє хемії до промислу і хлїборобства, пароплавство, залїзницї, елєктричні телєґрафи, експльоатація цїлих частин сьвіта, реґуляція рік, цїлі населення, що наче виросли з землї, — яке попереднє столїттє могло собі уявити, що в громадській працї заховані такі продукційні сили?!
Одже ми бачили, що знаряддя продукції і засоби зносин, на ґрунті яких розвиваєть ся буржуазія, утворили ся ще в февдальнім суспільстві. На певному ступні розвитку цих засобів продукції і зносин умови, в яких февдальне суспільство витворювало товари і їх міняло, февдальна орґанїзація хлїборобства і мануфактури, або, одним словом, февдальні відносини власности вже перестали відповідати розвиненим продукційним силам. Вони спиняли продукцію, замісць того, щоб спричиняти ся до її розвивання. Вони стали для неї кайданами. Вони мусїли порвати ся, і дійсно порвались.
На їхньому місці повстала вільна конкуренція з відповідною до неї громадською і полїтичною констітуцією, в якій економічно і полїтично панує кляса буржуазії.
На наших очах відбуваєть ся подібний до цього рух. Буржуазні відносини власности, відносини продукції і зносин, сучасне буржуазне суспільство, що викликало такі ґрандіозні засоби продукції і зносин, — це суспільство опинилось в становищі чарівника, який не може опанувати викликаних ним самим підземних сил. Впродовж кількох останнїх десятилїтть історія промислу і торговлї се є історія повстання сучасних продукційних сил проти сучасних продукційних відносин, проти тих відносин власности, які складають умови життя і панування буржуазії. Досить згадати про торговельні крізи, які своїм періодичним поворотом чим раз то все більше погрожують існованню всього буржуазного суспільства. Крізи періодично нищать значну частину не тільки витворених уже продуктів, але й готових продукційних сил. В часи кріз вибухає громадська пошесть, що усїм попереднім епохам здавалось би безґлуздєм — пошесть надпродукції (зайвої продукції).
Суспільство враз повертаєть ся на де-який час у варварство; можна подумати, що нужда, або загальна згубна війна відібрала у суспільства всї засоби істновання; видаєть ся, наче промисел і торговля знищені. І через що-ж се? Через те, що суспільство занадто має засобів до істновання, надто розвинений в йому промисел, торговля. Продукційні сили, якими воно може користувати ся, уже не сприяють розвиткови буржуазних відносин власности; навпаки, вони вже стали надто дужими для цих відносин, цї відносини стоять їм на перешкодї; а коли вони цю перешкоду перемагають, у всьому буржуазнім суспільстві вчиняєть ся нелад, самому істнованню буржуазної власності погрожує небезпека. Буржуазні відносини стали надто тісними, щоб вмістити в собі всї витворені ними богацтва. — Яким же чином запобігає буржуазія крізам? З одного боку, приневоленим знищеннєм цїлої масси продукційних сил; з другого боку, здобуваннєм нових ринків і ґрунтовнїйшою експльоатацією старих. Чим, отже? А тим, що виготовує нові, ширші і дужчі крізи, і тим, що зменьшує засоби запобігання їм.
Та сама зброя, якою буржуазія повоювала февдалїзм, повертаєть ся тепер проти неї самої.
Проте буржуазія не тільки виковала зброю, яка її доведе до погибелї; вона також породила людей, які візьмуть ту зброю у руки — вона породила сучасних робітників, пролєтарів.
Помірно з тим як розвиваєть ся буржуазія, тоб-то капитал, помірно з тим розвиваєть ся і пролєтаріят, кляса сучасних робітників, що живуть доти, доки мають роботу, і що находять собі роботу лиш доти, доки їхня робота побільшує капитал. Робітники, що мусять себе продавати од штуки, це такий же товар, як і всяка иньша річ у торговлї, і через це вони підлягають всїм змінам конкуренції, всїм хвилюванням ринку. Через заведення машин і подїл працї праця пролєтарів втратила весь свій самостійний характер, а через те і всю принаду для робітників. Робітник став простим додатком до машин; від нього потрібують лиш самих простих, дуже одноманітних рухів, яких зовсїм неважко навчитися. Через це і коштує робітник лиш трохи не стільки, скільки потрібно на його удержаннє та на росплоджуваннє його раси. А цїна кожного товару, а значить і працї, рівна коштом його продукції. Значить, чим обридливійшою стає праця, тим меньшою стає платня. Та це ще не все: помірно з тим, як зростає уживаннє машин і подїл працї, — помірно з тим, зростає і кількість працї, чи то через збільшенє числа годин працї або через збільшенє самої праці, яка витрачаєть ся впродовж певного часу, чи завдяки прискоренному рухові машин і т. п.
Сучасний промисел зробив з невеличкої майстернї патріархального майстра величезну фабрику промислового капіталїста. Гурти робітників, зібраних у фабрицї, орґанїзовано по військовому. Як прості салдати промислової армії вони підлягають доглядові цїлої ієрархії унтерофіцерів і офіцерів. Вони — раби не тільки цїлої буржуазної кляси і буржуазної держави, — вони що дня і що години поневолені машиною, доглядачем, а насам перед окремим предприємцем буржуа. І чим біль ще цей деспотизм проголошує зиск своєю єдиною метою, тим більше стає він дрібним, ненавистним, гнїтучим.
Чим меньше ручна праця вимагає зручности і сили, себ-то: чим більше розвиваєть ся сучасний промисел, — тим більше випихаєть ся праця чоловіків працею жінок. Ріжницї полу й лїт не мають більше нїякої суспільної ваги що до кляси робітників. Є це тільки знаряддя працї, які коштують ріжно, відповідно до лїт і полу.
Як визиск робітника фабрикантом кінчаєть ся на тому, що робітник одержує свій заробіток готовими грішми, то він робить ся здобичею иньших частин буржуазії, — хазяїна будинку, крамаря, лихваря і иньших.
Дотеперішні дрібні середні шари суспільства, дрібні промисловцї, купцї і рантьє, ремісники і селяне, всї цї ґрупи обертають ся в пролєтаріят, почасти через те, що їх невеличкий капітал не вистарчає для провадження великого промислу і занепадає через конкуренцію більших капіталїстів, почасти через конкуренцію більших капіталїстів, почасти через те, що їх зручність при нових засобах продукції губить свою вартість. Оттак рекрутуєть ся пролєтаріят з усїх ґруп населення.Пролєтаріят переходить через ріжні фази розвитку. Його боротьба з буржуазією починаєть ся зо дня його народження.
З початку борять ся робітники поодинцї, далї робітники однієї фабрики, нарештї робітники одного фаху в одній місцевостї проти окремого буржуа, що їх безпосередно визискує. Вони нападають не тільки на буржуазні продукційні відносини, але на самі знаряддя продукції; вони нищать чужі товари, які роблять їм конкуренцію, руйнують машини, палять фабрики; вони силкують ся повернути загублене становище середньовічних робітників.
На цїм ступнї розвитку робітники становлять розвіяну по всїй країнї і розєднану конкуренцією масу. Те що вони держать ся купи, виступають разом, це ще не є наслїдком їх власного єднання, а є лиш наслїдком єднання буржуазії, що для осягнення своїх полїтичних цїлів мусить і ще має спроможність рухати весь пролєтаріят. Одже пролєтарі на цїм ступнї розвитку борять ся не з своїми ворогами, а з ворогами своїх ворогів, з останками абсолютної монархії, з земельними власниками, з непромисловими буржуа, з дрібними міщанами. Таким побитом, весь історичний рух концентруєть ся в руках буржуазії; кожна побіда оттак осягнена, це побіда буржуазії.
Але розвиток промислу не тільки побільшує число пролєтаріяту, — він збиває єго у що-раз більші масси; сила пролєтаріяту росте і він починає що раз то більше розуміти цю силу. Інтереси і життєве становище пролєтарів що раз більше вирівнюють ся, бо машини постійно заглажують всї неоднаковости працї і мало не скрізь пригнїтають заробітну платню до однаково низької міри. Зростаюча конкуренція буржуа про між собою і торговельні крізи, що випливають з цїєї конкуренції, роблють заробіток пролєтаря що-раз більше непевним; безупинне полїпшеннє машин, що поступає чим раз швидше, робить все життєве становище робітника що раз більше хистким; сварки про між поодиноким робітником і поодиноким буржуа щораз більше набірають ся характеру сутички між двома клясами. Робітники починають закладати спілки проти буржуазії; вони виступають у-купі, щоб запевнити свою заробітну платню. Вони засновують нарештї навіть сталі товариства, щоб забезпечити себе на час розрухів. Подекуди ця боротьба проявляєть ся в повстанських бунтах.
Інколи побіждають робітники, але не на довго. Дійсним наслїдком їх боротьби не є безпосередній усьпіх її, але та одностайність робітників, що чим раз то все ширшає. Цїй одностайностї сприяє викликане великою продукцією полїпшенє засобів зносин, яке стикає між собою робітників ріжних місцевостей. Вже досить і цього стикання, щоб місцеві сварки, що скрізь мають однаковий характер, обернули ся в одну національну клясову боротьбу. Але кожна клясова боротьба — є боротьба полїтична. І сучасні пролєтарі завдяки залїзницям в де-кілька лїт осягнули такого зєднаня, до якого середньовічні міщани з їх поганенькими шляхами потрібувалиб цїлі столїття.
Оця орґанїзація пролєтарів в клясу, а значить і в полїтичну партію, раз-по-раз розбиваєть ся конкуренцією по між самими робітниками. Але раз-у-раз вона повстає знову, — повстає дужча, міцнїйша, могутнїйша. Користуючись незгодою по-між буржуазією, вона допевняєть ся признання деяких робітничих інтересів законом. Так вийшло з законом про десяти-годинний робочий день в Анґлїї.
Незлагоди в старому суспільстві взагалї всяко сприяють розвиткові пролєтаріяту. Буржуазія провадить безупинну боротьбу: з початку проти арістократії, далї проти тієї частини самої буржуазії, інтереси якої спиняють поступ промислу і, нарештї, вона постійно бореть ся з буржуазією всїх чужоземних країн. В усїх цих випадках вона мусить звертати ся до пролєтаріяту, просити в його запомоги і таким робом пхає його на шлях полїтичного руху. Оттак вона сама дає пролєтаріятові елємент свого полїтичного досьвіду, тоб-то зброю проти самої себе.
Як ми бачили, через поступ промислу цїлі шари пануючої кляси перевертають ся в пролєтаріят, або принаймнї умови їх істновання занебезпечені. Вони також віддають пролєтаріятові дуже богато виховуючих елєментів.
Нарештї, в той час, коли клясова боротьба наближаєть ся до розвязаня, процес роскладу серед пануючої кляси, серед усього старого суспільства, робить ся остільки різким і гострим, що невелика частина пануючої кляси відклоняєть ся від неї і прилучаєть ся до кляси революційної, кляси, яка несе в своїх руках будучність. Так само, як колись пристала до буржуазії частина арістократії, так тепер прилучаєть ся до пролєтаріяту частина буржуазії, а саме: частина буржуазних ідеольоґів, що дійшла до теоретичного розуміння усього історичного руху.
З поміж усїх кляс, що стоять тепер проти буржуазії, тільки один пролєтаріят є справдїшньою революційною клясою. Усї иньші кляси гинуть од великого промислу, — пролєтаріят утворюєть ся ним.
Середні шари: малий промисловець, малий купець, ремісник, хлїбороб, всї вони борять ся з буржуазією, щоб охоронити своє істнованє, як середніх шарів. Одже вони не революційні, але консервативні. Вони навіть реакційні, бо вони силкують ся повернути назад колесо історії. А як вони і революційні, то лиш остільки, оскільки їх чекає пролєтарізація, оскільки вони боронять будучі свої інтереси, а не інтереси сучасні, оскільки вони покидають свій власний погляд, щоб стати на погляд пролєтаріяту.
Босяцтво — цей продукт пасівного зледащіння найнищих шарів старого суспільства, розворушене революцією пролєтаріяту, подекуди захоплюєть ся рухом, але все його життєве становище дає спроможність легко його підкупити до реакційних каверз.
В умовах життя прелєтаріяту немає й слїду од життєвих умов старого суспільства. Пролєтар не має власности; його відношенє до жінки і дитини не має нїчого спільного з буржуазними родинними відносинами; сучасна промислова праця, сучасне ярмо капіталу, що однаково гнітить робітника і в Анґлії, і у Франції, однаково і в Америцї, і в Нїмеччинї, — позбавило його всякого національного характеру. Закони, мораль, релїґія, — все це для його лиш буржуазні забобони, за якими криють ся буржуазні інтереси.
Усї попередні кляси, здобуваючи для себе владу, силкувались запевнити своє, вже здобуте, житєве становище, тим що підгортали під умови найкращого визиску, все суспільство. Пролєтарі-ж можуть заволодїти продукційніши силами суспільства, лишень тодї коли вони знищать свій власний, а разом з тим і весь дотеперішнїй взагалї спосіб присвоюваня. Пролєтарі не мають нїчого свого щоб охоронити, вони повинні знести всї дотеперішні пріватні багацтва і забезпеки пріватної власности.
Всї дотеперішні рухи були рухами меншости, або користними для меншостї. Пролєтарський рух є самостійним рухом величезної більшости на користь величезної більшости. Пролєтаріят, цей найнищий шар теперішнього суспільства, не може підняти ся, не може випростати ся не рознесши на порох усїєї надбудови шарів, яка складає оффіціяльне суспільство.
Хоч і не змістом, так за те формою, боротьба пролєтаріяту з буржуазією є насамперед — національною. Пролєтаріят кожної країни мусить, розумієть ся, насамперед упорати ся з своєю власною буржуазією.
Робивши нарис найбільш загальних фаз в розвиткові пролєтаріяту, ми простежили більш або менш скриту громадську війну аж до тієї хвилини коли вона обертається в відкриту революцію і коли пролєтаріят, насильно скинувши буржуазію, починає сам панувати.
Все дотеперішнє суспільство, як ми бачили, спірало ся на антаґонїзм між пригноблювачами і пригнобленими клясами. Але для того, щоб можна було яку-небудь клясу гнобити, треба їй забезпечити принаймнї ті умови істновання, які потрібні для її хоч би й невільницького життя. Кріпак за часів кріпацтва доробив ся до члена комуни, так само як міщанин під ярмом февдального абсолютизму доріс до становища буржуа. Навпаки-ж, сучасний робітник, замісць того, щоб враз з поступом промислу піднїмати ся, спускаєть ся все нижче, нижче навіть умов істновання своєї власної кляси. Робітник стає злидарем і злидні розвивають ся ще швидше, нїж населеннє і багацтво. З цього стає видно, що буржуазія не здатна бути надалї пануючою клясою і проголошувати умови свого істнуваня за закон, що має кермувати суспільством. Вона нездатна панувати, бо нездатна забезпечити своєму невільникові навіть невільницького істнування, нездатна панувати, бо вона мусїла довести його до такого становища, що сама мусить його годувати, замість того, щоб годувати ся з його. Суспільство вже не може під нею жити, тоб-то, її життя не годить ся з життєм суспільства.
Найголовнїйшою умовою істнування і панування буржуазії є нагромадженнє багацтва в руках пріватних осіб, утворенє і побільшенє капіталу: а умовою істнування капіталу є наємна праця. Наємна праця тримаєть ся виключно на конкуренції робітників про між себе. Поступ промислу, пасивною підоймою якого є буржуазія, становить на місце відокремленности робітників завдяки конкуренції — революційне їх зєднанє через ассоціяцію. От так розвиток промислу підкопує під ногами буржуазії навіть той самий ґрунт, на якому вона витворює продукти і їх присвоює. Вона витворює насамперед своїх власних могильників. Її погибель так само неминуча, як і перемога пролєтаріяту.
——————
- ↑ Тоб-то точно кажучи, — писана історія. В 1847 р. передісторія суспільства, суспільна орґанїзація, що істновала перед всякою писаною історією, була так як невідома. З того часу, Гаксгаузен відкрив в Росії спільну власність на ґрунт, а Маурер вказав на це як на спільну підвалину, що на нїй історично розвивали ся всї нїмецькі племена; по малу-малу винайдено, що сїльські громади з спільним володїннєм ґрунтів були первістною формою суспільства на всїм просторі від Індії аж до Ірландії. Нарештї, завдяки тому, що Морґан відкрив справжнїй характер роду і його становище в племенї, — виявила ся внутрішня орґанїзація цього первістного комунїстичного суспільства в своїй типичній формі. В купі з розвязаннєм цього первістного громадянства починаєть ся росколеннє суспільства на ріжні і, нарештї протилежні одна до одної кляси.
- ↑ Так італійські і французькі міщане називали свою мійську громаду, відкупивши або забравши силоміць у своїх февдальних панів перші права самопорядкування.