копіт

копіт

Ко́піт, поту, м. 1) Пыль (въ воздухѣ). Наче череда йде — такий копіт зіб'ють. Св. Л. 91. За коником став копіт. Чуб. 2) Топотъ. З копотом і ржанням коней табунових. К. МБ. XI. 42.

Словарь української мови / упоряд. з дод. влас. матеріалу Борис Грінченко. Берлін: Українське слово, 1924

Ко́піт, поту, м. 1) Пыль (в воздухе). Наче череда йде — такий копіт зіб'ють. Св. Л. 91. За коником став копіт. Чуб. 2) Топот. З копотом і ржанням коней табунових. К. МБ. XI. 42.

Словник української мови / упоряд. з дод. влас. матеріялу Борис Грінченко; ред. С. Єфремов, А. Ніковський. Київ: Горно, 1927–28