Краєзнавцю про вимірювання/Неправду кажуть всі календарі

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Краєзнавцю про вимірювання (Неправду кажуть всі календарі)
автор: Каленюк Сергій Петрович
Створення: 2011, опубл.: 2011. Джерело: Каленюк Сергій Петрович Краєзнавцю про вимірювання / Л.Л. Потапенко. — Лисичанськ: ПП «Прінтекспрес», 2011. — С. 100-113. — 100 прим. — ISBN 978-966-8061-59-2  

Людина у своєму житті насамперед помічає плин часу. Елементарні уявлення про час виникли ще на зорі історії людства, коли виміри тривалості дня, доби, поділу їх на часові відрізки вмотивовувались традиційним побутом, господарською діяльністю.

Доба поділялася на ранок, день, вечір, ніч, а день – на ранок, обід («полудне») і вечір. А була ще й деталізація, наприклад, за першими півнями, другими, третіми, що відповідало передранковій порі. Або використовували такі поняття, як «до вигону череди на пасовище», «сонце за дубом», «до полудня», «перед заходом Сонця», «опівночі» тощо.

Визначення тривалості дня відбувалось через виробничі процедури. Час, зокрема день, міг прирівнюватися до півгектара поля, тобто «день орати», або «день косити». Більші відтинки часу окреслювалися деякими процесами, що відбувалися у природі: цвітінням характерної для даної місцевості рослинності або прильотом птахів. Була поширеною календарна прив’язаність часу: «на Коляду», «до Коляди», «у піст», «у Великий піст», а також до сімейнопобутових дій: «до хрестин», «після весілля» тощо.

Краєзнавцю про вимірювання (мал. 14).png

Потім час почали пов’язувати з астрономічними факторами: доба – періодом обертання Землі навколо своєї осі, місяць – періодом обертання Місяця навколо Землі, рік – періодом обертання Землі навколо Сонця.

Розрізняють зоряну і сонячну добу. Зоряна доба дорівнює часовому інтервалу між двома послідовними положеннями в одній і тій же точці неба певної зірки, а сонячна доба визначається аналогічним положенням Сонця.

Знайдені в курганах поблизу Лисичанська канелюри у вигляді «дерева життя» та кам яна статуя із солярними знаками вказують на те, що і в Придінцевому Порубіжжі ще 4 тисячі років тому катакомбники вдивлялися в небо і створювали календарні системи.

Ще з часів кам’яної доби відомі різні споруди, які допомагали людям спостерігати за місцезнаходженням небесних світил. Найвідомішою, мабуть, є Стоунхендж в Англії. Творці цієї споруди ще 3000 років до н.е. знали точний орбітальний період Місяця і тривалість сонячного року. Ця споруда з каменю була не тільки сонячним і місячним календарем, але й моделлю Сонячної системи. До нашого часу збереглися залишки й інших, менш відомих споруд, які свідчать, що ще 5 тисячоліть тому люди знали місячний і сонячний календар. «Луганським Стоунхенджем» обізвали так звану Мергелеву гряду в Перевальському районі. У Лисичанську в одному з курганів, який має вік близько 4 тисяч років, знайдено антропоморфну кам’яну стелу із солярними знаками. Найбільше вразило археологів коло з точкою в центрі, навколо якого висічено 9 точок. Одразу виникає думка про сонце і 9 планет. Поблизу Лисичанська стінки поховального колодязя одного з курганів були орнаментовані канелюрами – жолобками у виді «ялинки». Таку символіку називають «деревом життя». Деякі спеціалісти вважають, що числове співвідношення ліній у таких «ялинок» є елементом місячного календаря.

Місячний і сонячний календарі трохи різняться. Сонце рухається відносно зірок в одному напрямку із Землею, тому зіркова доба коротша сонячної приблизно на 4 хвилини. За рік між ними набігає різниця близько доби. Однак Земля рухається навколо Сонця з різною швидкістю, тому і сонячна доба не є величиною постійною. Щоб полегшити відлік часу ввели фіктивне поняття «середнє сонце», тобто умовно вважають рух Сонця рівномірним. Середню сонячну добу і взяли за основу одиниці ліку часу.

В основу місячного ліку часу покладено спостереження за фазами руху Місяця. Проміжок часу між двома послідовними повнями отримав назву місяця або синодичного місяця (від грецького слова «синодос» – зближення, сходження), бо в момент повні Сонце і Місяць «зближаються». Синодичний місяць складає 29 діб, 12 годин, 44 хвилини і 2,9 секунди.

Спостереження над періодичною зміною пір року, пов’язаною з видимим рухом Сонця, а фактично з рухом Землі навколо Сонця, привели до фіксації найбільшої одиниці часу – астрономічного або тропічного року.

Два рази на рік Сонце і Земля розташовуються так, що сонячні промені рівномірно освітлюють земні півкулі і день дорівнює ночі на всій планеті. Ці дні отримали назву весняного (21 березня) і осіннього (23 вересня) рівнодення. Інтервал часу між послідовними положеннями Сонця в точці весняного рівнодення отримав назву тропічного року. Його тривалість складає 365 діб 5 годин 48 хвилин 46 секунд.

Видно, що середня доба непорівнянна з тропічним роком і синодичним місяцем, який у свою чергу несумірний з тропічним роком. Ясно, що опираючись на ці одиниці, створити абсолютно точну систему ліку часу неможливо. Перед людством постала складна задача – виробити таку систему літочислення, яка б максимально наблизила якийсь умовний рік до істинного тропічного. Уся історія створення календарних систем відліку часу, а їх було чимало, ілюструє хід вирішення цього завдання.

В результаті умовного узгодження доби і місяця було створено місячну систему відліку часу, яка вважається найдавнішою. Узгоджуючи між собою добу і рік, людство виробило сонячну систему літочислення. Комбінування цих двох систем призвело до утворення місячно-сонячної календарної системи, в якій місяць і доба узгоджуються з роками.

Виникнення дрібніших одиниць вимірювання часу – годин, хвилин і секунд – пов’язують зі стародавньою вавилонською дванадцятирічною системою ліку.

Певну систему відліку часу називають календарем. Назва походить від латинського слова «календи» – перший день нового місяця. Латинське слово «календаріум» буквально означає «боргова книга», бо у Стародавньому Римі існувало правило – сплачувати боргові проценти у перший день місяця. Перші календарні системи, які виникли ще в ІV– VІІІ тис. до Р.Х., були місячними, у яких чергувалися місяці по 29 і 30 діб. Місячний рік мав 12 місяців, або 354 доби, тобто місячний рік випереджав тропічний на 11 діб. Але такий календар виявився незручним для землеробів, бо початок нового року не припадав на певний день, а переміщався по сезонам. Щоб наблизити місячний рік до тропічного ввели додатковий 13 місяць. Таким чином утворився місячно-сонячний календар.

Різних календарних систем людство знало чимало: давньоєгипетська, вавилонська, давньоєврейська, китайська, давньогрецька, давньоримська тощо. Та що нам до них? Нас більше цікавить система літочислення, яка існувала в нашій місцевості коли тут уже жили слов’яни.

Коротко розглянемо систему відліку часу у східно-слов’янских племен, основу господарства яких становило землеробство. Час відміряли сезонами, а повний цикл зміни сезонів називався «літо». Записи в руських літописах, що велися по роках, починалися зі слів «в лєто…», що означало «в рік».

У Київській Русі рік починався весною, з початком робіт на землі. Назви місяців в українській мові – січень, березень, травень, червень – це з тих часів. Разом з християнством на Русі поширився Юліанський календар і візантійська система «від створення світу», яка проіснувала до 1700 року, коли відлік почали вести «від Різдва Христова». От тільки в XVXV столітті новий рік почали вести не з березня, а з вересня.

Будь-яка календарна система потребує відправної точки літочислення і називається ерою. Астрономічних, політичних, релігійних ер у всі часи існувало близько двохсот. «Від створення світу» і «від Різдва Христового» – це найбільш відомі нам ери. Але навіть та ж світова ера «від створення світу» в різних календарних системах мала різну відправну дату. Церква не могла встановити єдину дату «створення світу» і вона коливалася від 6984 р. до 3483 р. до Р. Х. Наприклад, олександрійська ера розпочиналася в 5501 р. до Р. Х., антиохійська – 5969 р. до Р. Х., а візантійська, яка була прийнята і на Русі, – 5508 р. до Р. Х.

Сучасною міжнародною ерою є ера «від Різдва Христового». В СРСР, де релігія вважалася «опіумом для народу», щоб не згадувати Христоса, користувалися позначенням «н. е.» – до і після нашої або нової ери.

26 січня 1918 р керівник російського уряду В. І. Ленін підписав декрет Раднаркому «Про введення у російській республіці західноєвропейського календаря», де мова йшла про наступне: «В целях установления в России оди- В целях установления в России одинакового почти со всеми культурными народами исчисления времени Совет Народных Комиссаров постановляет ввести по истечении января месяца сего года в гражданский обиход новый календарь». Декретом наказувалось після 31 січня 1918 року вважати не 1, а 14 лютого. До 1 липня 1918 року після кожного дня по новому стилю пропонувалось проставляти в дужках і число по старому. Так було введено в Росії Григоріанський календар. У ХХ столітті різниця між Юліанським і Григоріанським календарями досягла 13 діб.

Навіть такий спрощений виклад «календарних справ» показує, що «заблукати в часі» значно простіше, аніж у просторі. Тому так часто можна натрапити на помилки в книжках, де мова йде про відлік часу. Наведемо кілька прикладів.

У підручнику для 5-го класу «Вступ до історії України» (Мисан В. – К.: Генеза, 2005) написано: «Відлік часу до нашої ери (до н. е.) рахують у зворотному порядку, назад – від 1 року до безкінечності». Тут автор неправильно вчить дітей. Адже календар – не термометр, у якого плюсова і мінусова температури розходяться в різні сторони від нуля. Час завжди йде вперед, а от нумерація років до н. е. з кожним роком убуває, тому, що скорочується відстань до тієї ж нашої ери, або ж Різдва Христового.

У деяких авторів доводиться читати, що міста Царев-Борисов і Валуйки засновані у 1599 р. Вони посилаються на історика Д. Багалія, який писав, що 30 червня 1599 р. цар Борис Годунов видав указ про заснування «города Борисова на Донце». Будівництво було організовано дуже чітко і швидко, міста були «поставлены тое ж осени». Але ж пам’ятаємо, що за існуючим тоді календарем, новий рік розпочинався у вересні. Тож, якщо Царев-Борисов побудували тієї ж осені, то це вже було після настання 1600 року.

В одній з книг, де розповідалось про святкування Нового року в Лисичанську, натрапив на характерний для цієїтеми пасаж, просто цілий «букет» помилок: «первостепен первостепенным считалось именно Рождество, которое праздновалось до Нового года, ведь эпоха григорианского календаря еще не наступила. И если бы мы сегодня жили по старому, юлианскому стилю, то готовились бы встречать не 2010-й, а 10218 год». Тут змішались епохи, стилі, календарі і ще щось невідоме, яке дозволило авторові вважати 2010 рік за 10218 поза усіма відомими людству календарними системами.

Зазначимо, що різниця між Юліанським і Григоріанським календарями у ХХ і ХХІ століттях складає 13 діб і лише у 2101 році набіжить ще один день, тоді вона становитиме 14 діб. Та мабуть цього не станеться, бо вже зараз обговорюються зміни до календаря, які планують увести раніше цієї дати. А щодо різниці між 2010 і 10218 роками, то мова може йти про різні системи літочислення – ери. Христос, за християнськими мірками, народився в 5508 р. від с. с. – від створення світу. Тож 2010 рік нашої ери або від Різдва Христового буде становити приблизно 7518 р. від створення світу, але ніяк не 10218.

Приблизно, тому що початок нового року мінявся неодноразово. До княжіння Івана ІІІ Васильовича (1462-1505 рр.) «лєта» починалися 1 березня, а за його указом від 1492 року – з 1 вересня. За тогочасним літочисленням від створення світу це був 7000 рік – міленіум, на який священики пророкували кінець світу, а трапилось навпаки – Колумб відкрив Новий Світ. Останній раз 1 вересня вітав своїх підданих з Новим 7208 роком від створення світу Петро І. Однак, через три з «хвостиком» місяці видав указ, за яким повелів починати рік з 1 січня, а лік рокам вести від народження Христа. От з того часу ми й виконуємо його указ щодо прикрашання ялинок і влаштування феєрверків, але забуваємо про пункт «не учинять в новогодние торжества мордобой и не напиваться аки свиньи, ибо для этого других дней в году предостаточно».

Отже з 1 січня 1700 року ми ведемо літочислення від народження Христа, а не від створення світу. От тільки не захотів цар міняти Юліанський календар на Григоріанський. Це вже зробили інші реформатори – більшовики. За їх декретом після 31 січня 1918 року настало 14 лютого.

До речі, з часів Петра І склалася і система одиниць вимірювання часу. У 1703 році вийшла відома «Арифметика» Леонтія Магницького, де вказані практично ті ж одиниці, що використовуються і сьогодні: рік, місяць, «седмица», день, час, хвилина, секунда, терція (1/60 секунди).

Зупинимось трохи детальніше на Юліанському і Григоріанському календарях та на переході з давньоруських дат на сучасне літочислення. Краєзнавцям, які мають справу з давніми документами, це може знадобитись.

У Давньому Римі з VІІ ст. до Р.Х. користувалися місячно-сонячним календарем. Рік мав 355 днів і ділився на 12 місяців. Забобонні римляни боялися парних чисел, тому кожен місяць мав 29 або 31 день. Новий рік розпочинався 1 березня.

З метою максимального наближення року до згадуваного нами тропічного (365,25 діб) один раз на 2 роки стали добавляти додатковий місяць – марцедоній (від латинського «марцес» – плата, бо у цьому місяці закінчувалися всі грошові розрахунки за попередній рік). Марцедоній спершу складав 20 діб. Однак невідповідність римського і тропічного років ліквідувати не вдалося. Тому в V ст. до Р. Х. марцедоній почали додавати двічі на 4 роки, чергуючи 22 і 23 додаткових дні. Середній рік у цьому чотирирічному циклі дорівнював 366 діб і став довшим від тропічного на 0,75 діб. У пошуках кращих варіантів римські жерці – понтифіки настільки заплутали календар, що в І ст. до Р. Х. стало очевидним – потрібна реформа.

Таку реформу ініціював диктатор Римської республіки Гай Юлій Цезар у 46 році до Р. Х. Для створення нового календаря, названого в честь Юлія Цезаря Юліанським, запросили олександрійського астронома Созигена. Той за основу взяв єгипетський рік в 365 діб, але було вирішено раз на 4 роки уводити додаткову добу. Таким чином середній рік у чотирирічному циклі почав дорівнювати 365 діб і 6 годин. Число місяців та їх назви лишилися колишніми, але тривалість місяців збільшили до 30 і 31 дня, а додатковий день добавляли до лютого, у якому було 28 діб, і вставляли його між 23 і 24 числами, куди раніше раз на два роки вставляли марцедоній. Тепер у такому подовженому році появилося друге 24-е число, а так як римляни вели рахунок дням оригінальним способом, визначаючи скільки днів лишилося до певного числа кожного місяця, то цей додатковий день виявився другим шостим до 1 березня. По-латині такий день називався «біс сектус» – другий шостий («біс» – двічі, ще; «секто» – шість). У слов’янському написанні воно перетворилося на «високос», а подовжений рік почали називати високосним.

Початком року почали вважати 1 січня (януаріус), бо в цей день приступали до виконання обов’язків консули та інші римські магістрати.

Може виникнути питання: «Звідки Цезар знав, що запровадить календарну реформу у 45 році до Різдва Христового?» Звісно, що він не знав ні про Христа, ні про дату його народження. Це вже наш відлік. Цезар і його співвітчизники вели рахунок рокам від заснування Риму. А греки рахували роки від перших Олімпійських ігор (776 рік до Р. Х.). За 544 роки до Р. Х. почалась буддистська ера. Мусульмани сьогодні проживають у XV столітті по хиджрі, тобто по втечі (в 622 р. від Р. Х. пророк Мухаммед утік із Мекки в Медину), а їх релігійні сусіди в Ізраїлі живуть у 5772 році від «створення світу», що за світським календарем у них буде 2011 рік, бо використовується теж Григоріанський календар. Це невеликий відступ про ери. Та повернемось до Юліанського календаря.

Юліанський календарний рік став довшим від тропічного, але на величину значно меншу, аніж єгипетський рік був коротшим від тропічного. Якщо єгипетський рік випереджав тропічний на одну добу кожні 4 роки, то Юліанський відставав від тропічного на добу через кожні 128 років. Згодом цей календар став обов’язковим для усіх християнських країн. Він і сьогодні лежить в основі календарної системи, якою користуються більшість країн світу.

Високосний рік в Юліанському календарі визначається ознакою ділимості останніх двох цифр позначення року на чотири, і високосними також є роки, в позначенні яких дві останні цифри є нулями. Наприклад, в ряду 1900, 1919, 1945 і 1956 років високосними були 1900 і 1956.

Однак через 16 століть люди стали помічати розбіжність певних природних явищ з календарним графіком. Оті 11 хвилин і 14 секунд, на які Юліанський календар випереджав тропічний рік, за 128 років складалися в добу, а через 1280 років уже в 10 діб. Внаслідок цього весняне рівнодення в кінці XVІ століття приходилось уже на 11 березня, а це загрожувало у майбутньому при умові збереження рівнодення 21 березня зміщенням головного свята християнської церкви – пасхи з весни на літо.

У 1582 році римський папа Григорій ХІІІ зібрав спеціальну комісію з духовних осіб і учених-астрономів. Цим вчинком він виправив неточність і увічнив своє ім’я.

Було вирішено 5 жовтня 1562 року вважати 15 жовтня. Таким чином весняне рівнодення повернули на 21 березня. А щоб зменшити в майбутньому різницю між календарним і тропічним роками вирішили скоротити число високосних років. Кожні 400 років з календаря викидались 3 високосних роки, а саме ті, якими закінчувалися століття, при умові, що перші дві цифри позначення року не діляться на 4. Таким чином 1600 рік лишався високосним, а 1700, 1800 і 1900 роки були простими, бо 17, 18 і 19 не діляться на 4 без залишку.

Новий календар був значно досконалішим. Кожен рік тепер відставав від тропічного усього на 26 секунд, а різниця в добу між ними накопичувалась через 3323 роки.

Православні християни Григоріанський календар не сприйняли, продовжуючи до 10 помилкових днів додавати ще по одному дню в 1700, 1800 і 1900 роках. Ось чому ми відзначаємо «старий новий рік» через 13 днів після справжнього. У 2101 році, якщо календар не змінять, різниця між новим і «старим новим» роком становитиме вже 14 діб.

Перехід з однієї календарної системи на іншу не така вже й проста справа. І що давніший календар, тим важча. Варто сказати, що на Русі при вимірюванні часу використовувались також індикти, кола сонця, вруцеліто про які й не варто розповідати, бо це все ж не підручник. Цим займається історична хронологія.

Ми ж говорили лише про основні поняття, які можуть допомогти краєзнавцям і любителям історії.

При перекладі вказаних у джерелах дат «від створення світу» слід почати зі встановлення дійсної дати, бо у давніх документах дуже часто вказували лише дві останні цифри дати – «в лето 71 года», а в XVII ст. пропускали цифри, що позначали тисячоліття, – «в лето 150». Подібні скорочення при вказуванні дат використовуємо і ми сьогодні, кажучи: «революція 905 року» або навіть просто «революція 5-го року», розуміючи, що мова йде про першу буржуазно-демократичну революцію в Росії на початку ХХ ст.

Якщо повна дата «від створення світу» відома, то від неї треба відняти число 5508, бо за візантійською ерою «створення світу» відбулося за 5508 років «до Різдва Христового». Такий переклад може виявитись приблизним, бо треба врахувати одну важливу обставину, а саме початок вказаного в джерелі року.

Існування вересневого і березневого стилів ускладнює переклад дат із візантійської системи на сучасну. До того ж березневий стиль у Давній Русі мав дві різновидності – ультраберезневий і цирка-березневий. Краєзнавцю нашого краю календарні тонкощі тих часів навряд чи знадобляться. А в розпорядженні істориків є спеціальні таблиці.

Скажемо лише про таке правило, яке згодиться для розуміння дат від кінця XV ст., коли новий рік почали рахувати від вересня. Щоб перекласти дату на сучасне літочислення, тобто від Різдва Христового, потрібно від дати «від створення світу» відняти 5508, якщо подія відбулася між 1 січня і 31 серпня, або 5509, якщо між 1 серпня і 31 грудня. Так, наприклад, 1 вересня 7149 р. від с. с. буде 1640 р. від Р. Х.: 7149 – 5509 = 1640.

Існують формули, за якими можна визначити навіть день тижня. Але не будемо вдаватися у такі деталі. Бо зовсім скоро можемо перейти на новий календар. Спеціальними організаціями календарної реформи запропоновано дату прийняття проекту Календаря ООН – 2012 рік. Існує кілька варіантів, над одним з найвірогідніших працювали і українські вчені. Але який буде прийнято – цього поки що ніхто не скаже.

Зі старого стилю на новий[ред.]

В літописі вам зустрілась дата 19 грудня 7208 року. Якому року нашого літочислення вона відповідає?
В Росії разом з християнством (кінець Х століття) було прийнято юліанський календар, у якому роки рахували «від створення світу», що відбулося нібито за 5508 років до нашого літочислення. До 1492 р. початком нового року в Росії вважалось 1 березня, а з 1492 р. – 1 вересня. 19 грудня 7208 року Петро І видав указ, за яким новий рік починався з січня 1700 року (старий стиль). Якщо відомо, коли починався новий рік в літописній даті – 1 березні чи 1 вересня, то потрібно від літописного року відняти одне із трьох чисел:
Місяць датованого факту Початок нового року
1 березня 1 вересня
Січень-лютий 5507 5508
Березень-серпень 5508 5508
Вересень-грудень 5508 5509
Літописна дата 19 грудня 7208 року (початок року 1 вересня) буде відповідати 7208 – 5509 = 1699 р., 19 грудня.
1 січня ми зустрічаємо Новий рік, а 13 січня використовуємо можливість відсвяткувати «новий рік» ще й «за старим стилем», бо при переході на новий стиль ми додали 13 днів до дати старого стилю. А чи всі дати старого стилю підлягають виправленню шляхом додавання числа 13?
Ні, не всі. Буллою Папи Римського 24 лютого 1582 р. було введено григоріанський календар, за яким рахунок днів було зміщено на 10 діб вперед (після 4 жовтня 1582 р. п’ятницю 5 жовтня слід було вважати 15 жовтня). Це й був перехід на новий стиль. А у нас він був уведений декретом РНК РРФСР від 25 січня 1918 р. Декрет встановлював, що день після 31 січня 1918 р. слід уважати 14 лютого, тому що різниця між старим і новим стилем із-за розбіжності календаря й істинного обертання Землі в ХХ ст. досягла 13 днів. Для переводу дати зі старого на новий стиль треба знати різницю в добі у потрібний період.
Період (від 1 березня
першого року до 29 лютого
останнього)
Поправка,
діб
400 – 500 + 1
500 – 600 + 2
600 – 700 + 3
700 – 900 + 4
900 – 1000 + 5
1000 – 1100 + 6
1100 – 1300 + 7
1300 – 1400 + 8
1400 – 1500 + 9
1500 – 1700 + 10
1700 – 1800 + 11
1800 – 1900 + 12
1900 – 2100 + 13
Якщо відомий своїми афористичними висловлюваннями чиновник із пробірної палати Козьма Прутков народився 11 квітня 1801 р., то дату його народження по новому стилю треба записати: 11 + 12 = 23 квітня 1801 р.