Краєзнавцю про вимірювання/Про вимірювання у Придінцевому Порубіжжі

Матеріал з Вікіджерел
Краєзнавцю про вимірювання
Сергій Каленюк
Про вимірювання у Придінцевому Порубіжжі
Лисичанськ: ТОВ «Лисичанська друкарня», 2011
Про вимірювання у Придінцевому Порубіжжі

Назву цього вступного розділу я змінив у останній момент, коли вже текст книги був готовий. Спершу розділ називався «Про метрологію у Придінцевому Порубіжжі». Назву книги теж змінив, бо писалася книга «Нариси метрологічного краєзнавства Придінцевого Порубіжжя». Змінив на коротшу, хоча й менш точну, але зрозумілішу, бо не містить термінів, що вимагають пояснення.

Тут можу пояснити. Книжка розрахована в першу чергу на краєзнавців. Вона може бути цікава всім, хто цікавиться вітчизняною історією, минулим рідного краю, і усім допитливим, які люблять пізнавати нове. Ці читачі знають, що предметом краєзнавства є історичне минуле, природа, населення та господарство, мистецтво, культура краю. Тому існують терміни історичне краєзнавство, геолого-географічне, туристичне, літературне, етнографічне, екологічне… А от про метрологічне краєзнавство не доводилося поки що чути навіть мені. Але ця книжка належить саме до цього рідкісного виду краєзнавства — метрологічного. Термін «метрологічне краєзнавство» має право на існування, бо присвячений вивченню вимірюванню в краї.

Будь хто, прочитавши на обкладинці слово «метрологія», зрозумів би, що книжка про якусь науку. Дехто навіть знає, що «метрологія» у перекладі з грецької означає — вчення про міри. Але я замінив слово «метрологія» на «вимірювання», бо краєзнавця більше цікавить прикладне значення науки метрології, не теоретичні засади і практичні методи та засоби вимірювання, а переважно лише одиниці вимірювань фізичних величин. І хоч до вимірювання так чи інакше причетний кожен із нас, але до метрології як професії причетних мало. І далеко не кожен краєзнавець усвідомлює роль метрології у краєзнавстві.

Ще менше тих, хто знає про Придінцеве Порубіжжя, бо термін цей — мій власний. Я його визначив і вперше вжив у книзі «Давня історія Сєверодонецька». Тема Придінцевого Порубіжжя знайшла подальший розвиток у книжках «Роти полку Депрерадовича» та «Террафоксы и другие лисичане», написаних у співавторстві з лисичанином Миколою Ломако.

Може, на чийсь погляд, це й не науковий термін і не вживається він ніким, окрім нас. Але ж як краще назвати територію в басейні Сіверського Дінця від Осколу до Лугані, у центрі якої знаходяться Лисичанськ і Сєверодонецьк? Ця територія примикає до Дінця, що перетинає Донецьку і Луганську області із заходу на схід. Мене, сєверодончанина, і мого лисичанського співавтора, як краєзнавців цікавить саме ця територія.

Учені історики, археологи, географи та інші вживають термін Середнє Придінців'я, але ж він географічно ширший, і не враховує історичних особливостей цього регіону. Що мається на увазі? А те, що тисячі років ця територія була окраїною, периферією для проживаючих тут народів. Тут проходили кордони, рубежі, які роз'єднували і об'єднували народи, культури, релігії. З кінця XV — початку XVI ст. на цю територію намагалися поширити свій вплив і мали тут свій інтерес кримські татари і Турецька держава з півдня, Московія — з північного сходу, ногаї — зі сходу, українське козацтво й Польсько-Литовська держава — з північного заходу. На перших порах Туреччина та Кримське ханство намагалися не допустити проникнення сюди сусідніх держав і встановити свою владу хоча б південніше Сіверського Дінця. В «Книге Большого Чертежа», яка описує шляхи Московської держави і території, які до неї прилягають, написано, що у XVI ст. Кальміуський шлях з південної «кримської» сторони на північну «ногайську» проходив через Дінець «ниже Боровой версты з 2». Недарма балка, по якій цей шлях з півдня підходив до переправи через Сіверський Донець, мала назву Рубіжної.

Згодом московські та польсько-литовські правителі за допомогою козацьких загонів стали проникати на цю територію, яка стала ареною боротьби інтересів донських, слобідських і запорозьких козаків. І завжди цей край був окраїною чиєїсь держави або якоїсь адміністративно-територіальної одиниці — Слов'яносербії, Азовської, Новоросійської, Слобідсько-Української чи Воронезької губерній.

То яка ж метрологія могла бути на цій території у ті часи? Звісно, про метрологію як науку в сучасному розумінні говорити не доводиться. Але ж вимірювати людина почала, мабуть, ще коли робила перші примітивні знаряддя праці. Тож у книзі мова йтиме про метрологію нашого краю за визначенням дещо застарілим і вузьким, яке дає Енциклопедичний словник Брокгауза і Єфрона: «Метрология — собрание сведений о мерах, весе и монетах (реже о времени)…».

Як би там хто не визначав метрологію, але без неї не обходяться навіть історики. Недаремно метрологія вважається допоміжною історичною дисципліною, наряду з палеографією, нумізматикою, хронологією, геральдикою та іншими.

І дійсно, чи зможе історик зрозуміти і оцінити сповна історичні документи, в яких згадуються тогочасні одиниці вимірювання, якщо він не знає співвідношення із сучасними одиницями? Риторичне питання.

Наведу кілька найпростіших прикладів. Навесні 1704 року капітан Скорихін зробив опис щойно побудованого городка Бахмута, зазначивши, що має він довжину 61 сажень, а «поперек 17 сажень». Щоб оцінити його розміри, нам треба знати чому дорівнює тогочасний сажень в сучасних одиницях вимірювання — метрах. Але ж сажнів різних розмірів існувало з півтора десятка. Тож краєзнавцю треба розрізняти мірний сажень від казенного чи косового, бо значення їх були різними.

Наприклад, в одній з газет прочитав матеріал про повінь у Луганську в 1917 році. Автор-історик пише, що вода піднялася на кілька сажнів, і пояснює, що сажень дорівнює 1,76 м. Це розмір сажня часів Київської Русі. Його мало хто знає. У 1917 році, мову про який веде автор, розмір сажня становив не 176 см, а 213,36 см. Його вказано у всіх довідниках. Ця помилка з розряду нетипових, рідкісних, коли автор вказав розмір сажня, про який майже ніхто не знає, і він значиться лише в спеціальній літературі. Однак, він не правильний, бо не відповідає часові.

Варто зазначити, що історикам, які вивчають Київську Русь, доводиться непросто. У той час тих же сажнів було з десяток: казенний (217,6 см), малий (142,4 см), простий (150,8 см), народний (176 см), церковний (186,4 см), царський (197,4 см), грецький (230,4 см), великий (244 см), і два з невідомими назвами (159,7 та 258,4 см). Та й довжина казенного сажня спершу становила 216 см, а потім зменшилася до 213,36 см.

І це не рекорд кількості значень одиниці з однаковою назвою. Все ж Київська Русь займала велику територію, та й було це в часи, коли люди переміщалися не надто інтенсивно. Тож не дивно, що у Волинській, Галицькій чи Смоленській землях могли бути свої значення одиниць вимірювання. Навіть слобідські полки у XVIII ст. кожен мав свої міри. І скільки їм згори не спускали вказівок про перехід на однакові, а справа не зрушилась. Рекордом можна вважати герцогство Баден, у якому на початку XIX ст. користувалися 112 різними мірами під однією назвою «лікоть». Та навіть на початку XX ст. у США в одному з районів Нью-Йорка — Брукліні користувалися чотирма футами різної довжини. Можна уявити які виникали проблеми з оподаткуванням землі.

Або в документі за 1795 рік наказано створити запаси хліба, свого роду держрезерв, на випадок неврожаю, засухи, збільшення цін тощо в містах Катеринославської губернії. Зокрема, «в Слов'янську, Бахмуті і Донецьку як в містах, де хліба достатньо, по 2000 чвертей». А як ці чверті перетворити на зрозумілі сучаснику кілограми, центнери чи тони? Але ж четвертями вимірювали і розмір поля. То як би не переплутати кілограми з гектарами.

Нехай про чверті не всі чули. Але ж версти всі знають, хоча б з російської класичної літератури. Мабуть, будь-хто скаже, що верста — це трохи більше кілометра. Дехто навіть відповість, що верста складає 1066,8 метра. Цю цифру подає будь-яка енциклопедія. Та не все так однозначно, й історики мають бути акуратними з перекладом старих одиниць на сучасні. До інформації з довідкових масових видань слід ставитись обережно. На жаль, дуже часто вони помиляються і застосовують розмір одиниці міри, який не відповідає часові, про який пишуть.

Версти були різні в різні часи. До середини XIV ст. верста дорівнювала 750 сажням. На заміну їм прийшли версти в 500 і 1000 сажнів. Але 500-сажневу версту вживали рідше, переважно в Європейській частині Росії. Версту в 1000 сажнів широко застосовували в якості межевої міри і для вимірювання відстаней між містами. Вона і називалась мірною верстою. А верста в 500 сажнів стане єдиною російською верстою лише у XVIII ст. При цьому вона змінила своє значення з 1080 м на 1066,8 м. Ця цифра і фігурує в усіх сучасних довідниках.

Якщо навіть історики помиляються при визначенні різних одиниць вимірювання, то що ж казати про краєзнавців. По собі знаю, як непросто визначити скільки кілометрів містить «днище», або «день на коні», чи скільки гектарів землі містить площа в 10 четів тощо.

Я ж краєзнавець-любитель, який працює метрологом. Звісно, що я не є спеціалістом з давніх мір, однак мені легше розібратися у цьому питанні. От і виникла думка, написати про ті одиниці вимірювання, які траплялися мені в моїй краєзнавчій практиці, пов'язаній з Придінцевим Порубіжжям. Книжок чи публікацій з історії метрології на теренах України небагато. Але і в них не враховані особливості нашого регіону, який завжди був окраїною будь-якої адміністративної одиниці. Однак, на відміну від Правобережжя чи Гетьманщини, він знаходився під сильним впливом Московської держави, тож і одиниці вимірювання тут відрізняються від тих, якими користувалися на інших територіях сучасної України. Це, здається, перша спроба поговорити про вимірювання саме на цій території.

Сподіваюсь, що ця книга, яка містить ще й чималий довідковий матеріал, зацікавить колег — краєзнавців і метрологів, а також усіх небайдужих до історії своєї малої батьківщини.