Кубань (Лісовий)/II
Коли говорити про Кубань, то треба розуміти величезну область, що починається, власне кажучи, від Ростова й тягнеться аж до Кавказьких гір. Самі кубанці проводили кордон трохи ближче.
— По Кущівку наше! — кажуть вони.
Кущівка — станиця, від Ростова верстов на 80—100. За нею починались землі донських козаків.
Характер поверхні краю, що лежить на правому березі р. Кубани — це рівний, як стіл, степ. Переїжджаєте коло Ростову Дін. В цьому місці на весні він широкий-широкий і зливається десь з морем. Далі потяг зникає в далині степу. Степ той тягнеться на захід до Озівського моря, на схід прослався аж до Каспія, а на півдні впирається аж в Кавказькі гори.
Ніщо не порушує одноманітности пейзажу. Верству за верствою потяг біжить все рівним і рівним степом, без гір, без ярів і балок, без тих чудових краєвидів, що до них ми звикли в себе на Великій Україні.
Степ, степ і степ! Поки сягає око. Степ і небо. І той, і друге десь далеко зливаються, і не можна їх в далечині розрізнити. З маленького пригорбку видно на багато верстов.
Маячать станиці в імлі. Зрідка попадаються купи дерев, що не тільки не порушують одноманітности ландшафту, а навлаки — ще різче відтіняють її.
Тільки небо й степ. Та смуга колії. Степ рівний, зараз зелений, а небо зеленкувато-блакитного кольору, з купами білих хмар.
Ось хутір якийсь. Он отара овець. Он череда. Он одинокий вершник скаче по зеленому рунові. Тут річка блиснула своїм плесом, — береги врівні з степом, — покручена й срібною стрічкою, вибагливо розложеною, виблискує вона на зеленому килимі. Далі, коли підніметься сонце, стануть душні дні, — сонце вип'є воду, і від неї лишаться тільки окремі розрізнені болотця.
Потяг летить. Навколо ж степ. Тільки степ…
Річка Кубань ділить край на дві неоднакові частині. Праву, Прикубання, степову частину, і ліву, Закубання, гірську. Все вищесказане відноситься до Прикубання. Природа Закубання зовсім інша. Уже з Краснодару видно перші Кавказькі гори. Темно-синім пасмом тягнуться вони з заходу на схід. Головний Кавказький кряж в хороші дні, особливо — ясного ранку, можна бачити за 200 і навіть більше верстов, а Ельбрус буває видно іноді й за 300 верстов.
Кавказькі гори починаються на Кубані, недалечко від Анапи, невисоким кряжем, і чим далі на Південний Схід, тим вище виростають, розгалужуються, щоб потім вирости під саме небо. Вони стоять, ніби брами, між Чорним і Каспійським морем, перегороджуючи шляхи.Де б ви не їхали по р. Кубані, ви завжди їх бачите, вони німо вас супроводять, викликаючи і подив і цікавість.
А що там, на тих білосніжних верховинах, в темних проваллях, на диких неприступних скелях, де єдиними гостями є хмари, орли й сарни?
Пам'ятаєте „Кавказ“ Шевченка?
За горами гори, хмарою повиті,
Засіяні горем, кровію политі.
Споконвіку Прометея
Там орел карає,
Що-день божий довбе ребра
Й серце розбиває…
Недаром ото стародавні греки вибрали Кавказ, як місце кари Прометея: бо дика, невідома й страшна краса його. І вона вразила їх, і туди, в холодні туманні верховини Кавказу, народня фантазія заслала титана, що дав людям тепло й світло.
І от тепер що-ранку я любуюсь здаля його верховинами. Чисті, далекі, неприступні й горді, вони манять до себе…
Але приймав „каторгу“ на Кавказі не один легендарний Прометей. Випили гірку чашу ненагодовані й босі, не тільки горді й вольнолюбиві гірські народи, яких вирішив розтоптати й кінець-кінцем розтоптав царат, а лягли там тисячі руських салдатів, прийняли Кавказькі гори не одну тисячу й козачих трупів.
А все во ім'я чого?
Во ім'я „царя й отечества“…
Правий беріг Кубани — це давня Чорноморія, це ті степи, про розкіш і родючість яких ще баба Параска на Росі чула. То ж вона, посварившись із сусідами, що перестали кликати її „трапезувати“, погроджувала зійти аж на кубанські степи.
— Хоч на кубанські степи тікай!. — казала вона.
Це — край пшениці. Край заможніх хліборобів. І не дивно, бо біля Краснодару шар чорноземлі доходить до одного сажня завглибшки.
Та Кубань не тільки багата на хліб. Вона багата й на надра, тільки їх, поки що, ніхто як слід не досліджував. Цей край по суті навіть невивчений, недосліджений. Це край, що чекає на ретельного господаря й стоїть на порозі свого розцвіту. Це край майбутнього.
Одна тільки нафта знайдена, починаючи від Майкопу й кінчаючи Таманню, і то через те, що вона сама випирає на поверхню землі. А що є під землею? Які копалини є в передгір'ях Кавказу? Toro докладно ніхто не знає.
Закубання, поки що, бідніше за другі частини краю, бо землі тут обмаль, і населення кохає тут садки, займається скотарством, збереглись ще подекуди великі ліси. Звичайно, що природа поклала свій відбиток і на саму вдачу, і на самі звичаї людей цих двох частин Кубани. Але з розвитком промислу стає очевидним, що Закубання може стати промисловим центром краю. Так мусить бути. І машина, молот і кайло в руках людських розбудять німу тишу гір, і тоді для них прийде нова доба, — і того не так довго лишилось чекати.
Площа Кубани, коли її брати в старому адміністративному поділі, займає 83.144 кв. верстви або 8.660.444 дес. землі. Коли взяти так звані „лімітрофи“, то Кубань більша за Естонію, Латвію, Литву.
В 1916 р., за даними начальника области, на Кубані жило людности 1.336.475 душ козаків (43%) і 1.789.430 душ (57%) осіб, „не військового стану“, або як тут прийнято казати — „городовиків“.
Поділ на „козаків“ і на „городовиків“ наклав свій відбиток на все політично-соціяльне життя краю. Він був однією з основних причин соціяльних конфліктів в краю, що досягли свого апогею, своєї найбільшої напружености в нашу революцію й викликали таку гостру класову ворожнечу в станицях, як може ніде в Союзі. Перед тією боротьбою блідне боротьба наших незаможників з глитаями, оскільки вона була упертішою, жорстокішою, ширшою й довготривалішою.
Горючого матеріялу в станицях було стільки багато, що потребувалось цілих два роки, щоб все старе згоріло в полум'ї революції, і з великого соціяльного конфлікту народилась нова Кубань.
Часи громадянської війни минули. Край увіходить в нову добу своєї історії. Поділ на окремі стани, на козаків і на „городовиків“, поволі зникає. Революція в цьому відношенні зробила таку перетруску, вона провела по старому такі великі борозни, що поворіт до старого просто неможливий. Мріяти про це можуть тільки безнадійні люди або ідіоти. До речи, кілька таких ідіо… пробачте — „кубанських патріотів“, сидить закордоном. Частина з них крутиться коло Миколи Шуансійського, більше відомого під назвою „Николая Длинного“, частина крутиться коло „Тризуба“ й грається в українську самостійність.
На кого вони думають спиратись? На старе покоління, що не мириться з новим порядком речей? Правда, старе може й не мириться, але ж воно відмирає, а то й просто вмирає фізично. А натомість зростає в нових радянських умовах молоде покоління. Воно не знає старої ворожнечі, і воно завершить діло тих кубанців, що повстали й боролись за кращу свою й других будучину.Кубань пройшла через вогонь революції. Вона палала й од революції, і од контр-революції. Коли ст. Полтавська дала знаменитого вождя Таманської армії Ковтюха, то ст. Дядьківська дала знаменитого Шкуро й його „вовчу сотню“. Перемогла „нова“ Кубань. А революція створила з різноманітного людського матеріялу новий лад, що чинить, не оглядаючись назад, а дивиться тільки вперед.
Нова Кубань! Червона Кубань! Звучить трохи сміливо. Песимісти й вороги найдуть в ній багато вад. Вони навіть не вірять в її існування. Але вона, нова Кубань — є, вона росте, розвивається. Хай не так, як би нам хотілося. Хай є помилки, і помилки значні. Та вони не затіняють основного: це того, що старе поховано, і росте нове.