Кузина Бета/Передмова
Бідні родичі. Кузина Бета пер.: В. Підмогильного Передмова |
I ▶ |
|
Донові Мікель Анжело
Каєтані, принцові Теанському.
Не римському принцові, не спадкоємцеві славетного роду Каєтанів, що давав християнству пап, а вченому коментаторові Данта присвячую я цей невеличкий уривок довгої історії.
Ви дали зрозуміти мені чудове решто́вання ідей, що на них найбільший італійський поет побудував свою поему — єдину, яку новітній час може протиставити Гомеровій. Поки я вас не почув, „Божественна Комедія“ здавалась мені безмежною загадкою, що її рації ніхто не добрав, найменше коментатори. Розуміти так Данта, це значить бути також великим, як і він; але велич властива вам усіма сторонами.
Французький учений здобув-би слави, дістав-би катедру й багато відзнак, коли-б опублікував догматичним томом ту імпровізацію, якою ви заворожили один з вечерів спочинку після споглядання Риму. Ви, може, не знаєте, що професори наші здебільшого живуть на Германії, на Англії, на Сході чи на Півночі, як ті комахи на дереві; і як комахи-ж стають складовими частинами його, здобуваючи з цінностів теми свою власну цінність. Але Італію ще не досліджено з прилюдної катедри. Моєї літературної скромности до уваги ніхто не братиме. Я міг-би, пограбувавши вас, стати таким ученим, як усі три Шлегелі разом, а проте хочу лишитись простим громадським лікарем, ветеринаром невигойних недуг хоч-би для того, щоб подати знак глибокої вдячности своєму чичероне та прилучити ваше славетне ім'я до імен Порчії, Сан-Северіно, Парето, ді-Негро, Бельджойозо, що будуть у „Людській Комедії“ представниками тієї щирої та тривалої спілки Італії з Францією, яку вже в шіснадцятому столітті епіскоп Банделло, автор вельми жартівливих оповідань, освятив таким самим способом у чудовій збірці новель, що з них повстало кілька п'єс Шекспірових, иноді навіть цілі ролі, дослівно запозичені.Два нариси, які вам присвячую, є дві вічні сторони того самого факту. Homo duplex, — сказав наш великий Бюфон — чому-ж не додати: Res duplex? Все двоїсте, навіть правда. Так і Мольєр подає нам завжди дві сторони всякої людської проблеми; наслідуючи його, Дідро написав колись: „Це не оповідання“, може бути свій шедевр, де малює величну постать панни Ляшо, забитої від Ґардана, поруч чудового коханця, забитого від своєї любки. Отже й мої дві новелі протилежнопаристі, як близнята різної стати. Це — літературна фантазія, якій можна один раз віддатись, зокрема в творі, де пробуєш виявити всі ті форми, що правлять думці за вбрання. Людські суперечки походять здебільшого від того, що існують заразом і вчені, і неуки, з яких кожен спроможний бачити тільки одну сторону фактів та ідей, і кожен допевняється, що та сторона, яку він бачить, є єдино правдива, єдино добра. Так само й святе письмо проголосило пророче слово: „Бог віддасть світ на змагання“. Признаюсь, що ради одного цього уступу з святого письма папський престол мав-би доручити вам керування обома канцеляріями, підлягаючи цьому реченню, розтлумаченому 1814 року наказом Луї XVIII.
Хай-же ваш розум, хай притаманна вам поезія сприяють обом нарисам „Бідних родичів“
де-Бальзака.
Серпень–вересень, 1846.