Кума Смерть

Матеріал з Вікіджерел
Кума Смерть

У сім'ї одного бідного чоловіка народилася перша дитина. Ходив він по селі і не міг знайти кума, бо був дуже бідний. Усі знали, що він не має що дати їсти, і не хотіли йти до нього за кумів. Дитина лежить нехрещена, а мати через це не має права вийти з хати. Навіть до керниці за водою не має права вийти. Вона знов посилає чоловіка:

 — Іди шукай кумів.

Він знову ходив по селі, питав, просив, і ніхто не хотів іти. Вертається він додому і здибає якусь чужу бабу. Та баба питає:

 — Куди ти ходив?

 — Ходив шукати когось у куми. І не знайшов.

 — Іди додому і скажи жінці, най пополоче і висушить пеленки. Я зараз буду в тебе.

Жінка пополокала пеленки, висушила їх і чекає. Приходить та баба.

 — Все готове?

 — Готове.

 — Давай дитину.

Замотує мати дитину в пеленки і дає кумі. І понесла кума дитину до попа хрестити.

А чоловік з жінкою дома говорять:

 — Як прийде кума з церкви, що їй дати на обід? У нас лиш трошки муки в хвостику мішка.

Посилає жінка чоловіка до сусіди, і сусіда дав кілограм кукурудзяної муки.

 — Ти маєш мені за це відробити, — каже.

Зварила хазяйка мамалиґу, а тут і кума з дитиною приходить. Сідають за стіл, починають обідати, і питає кума:

 — Куме, ви знаєте, що я за одна?

 — Ви — кума.

 — Кума-то кума, але я — Смерть. Та не бійтеся мене. Я вам допоможу, і ви будете багаті. Я зроблю з вас першого лікаря. Підете до сусіди, у нього хворий хлопчик. Як прийдете і побачите мене в ногах того хлопчика, то скажіть, най скупають його в теплій воді, і все буде добре. І ми ще багато будемо ходити по слабих. Як я буду сидіти в ногах слабого, то це значить, що він буде жити. Беріться його лікувати. А як побачите, що я сиджу в головах, то знайте, що він не буде жити, і зразу кажіть людям, най готують дошки на труну. А як я буду сидіти коло якого слабого, то лиш ви мене будете бачити, більш ніхто.

Пішов чоловік до сусіди, у якого був хворий хлопчик. Зайшов, подивився, а Смерть, його кума, в ногах слабого сидить. Він каже батькам хлопчика:

 — Загрійте купіль, обмийте його, і він встане. Вони так і зробили, і хлопчик поправився.

«Лікар» пішов додому. А за ним іде вилікуваного хлопчика тато і несе плату — муку, м'ясо, гроші.

 — За що це ви мені принесли?

 — За те, що вилікували мого сина. І прийняв чоловік плату.

Зачув він, що десь далі хворіла жінка. Його ніхто не кликав, вій сам пішов туди. Дивиться, кума в ногах слабої.

 — Дайте їй теплого і зробіть купіль. І вона видужає.

Так і було, слаба встала. Той чоловік теж добре заплатив йому. На третій день чує він, що захворів один чоловік. Іде наш «лікар» і туди. Дивиться — Смерть у головах сидить.

 — Шукайте дошки, бо помре, — сказав він і пішов. А слабий умер.

Далі він уже не ходив сам до слабих, його кликали. І куди він не приходив, скрізь сиділа кума. Як сиділа в ногах, він «лікував» слабого, як у головах — казав, що помре. Люди добре платили йому, і він дуже розбагатів.

І захворіла дочка в царя. Сказали цареві, що є такий лікар. Присилає цар карету і дванадцять козаків на конях.

 — Тут живе лікар?

А він злякався та й каже:

 — Я не лікар.

 — Нам сказали, щоб ми тебе живого привезли до царя.

Сідає він у карету і їде до царя. Привезли його. Як побачив він, що така велика варта стоїть з оголеними шаблями, то подумав:

«Тут я пропав, бо тут моя кума не пройде. А без неї я нічого не вартий».

Кажуть цареві:

 — Приїхав той лікар.

 — Підніміть шаблі, най він зайде.

Підоймили козаки шаблі, і він зайшов. І прийшов у палац до царя.

 — Ви лікар?

 — Я не лікар. Мене обрали лікарем.

 — У мене хвора дочка. Три роки лікую і не можу вилікувати.

 — Де вона лежить?

 — У сусідній кімнаті, — каже цар.

Зайшов він у кімнату, а там стіни такі світлі, що від них видно, як удень. Хвора лежить на ліжку. Він подивився — кума в ногах.

 — Зробіть ванну з рум'яну, — каже він цареві, — скупайте хвору, і вона встане.

Скупали — і царівна одужала. Убралася вона і помаленьку вийшла в сад гуляти.

 — Чим тебе нагородити? — питає цар «лікаря».

 — Нічим, мені нічого не треба.

 — Я дам тобі половину держави.

 — Мені не треба, бо я неграмотний.

 — Я дам тобі карету золота.

 — Як дасте золота, то добре.

Насипали йому карету золота. Наказує цар тим козакам:

 — Відвезіть його туди, де взяли. І не залишайте по дорозі карету, а то бандити пограбують його. Як відвезете, то візьміть розписку, щоб я знав, що ви довезли його щасливо.

Їдуть вони через ліс. А в тім лісі якась хата, і в ній світиться. Він каже:

 — Станьте.

 — Куди ж ти хочеш іти? — питають козаки.

 — До тої хати.

 — А як там бандити? І тебе вб'ють? Що ми тоді будемо казати цареві?

 — Пустіть, не вб'ють.

Заходить він до тої хати, а козаки зостались надворі. Зайшов, а там його кума. У хаті повно засвічених свічок. Одні лиш загорілися, другі до половини згоріли, треті догоряють зовсім.

 — Чого ви, куме, сюди прийшли? — питає Смерть.

 — Бо я розбагатів, о!

І він показав, що розбагатів по саму шию.

 — Не треба було вам, куме, сюди приходити.

 — Я прийшов сюди, бо хочу все знати. Скажіть мені, чого ці свічки тут горять?

 — Куме, я хотіла б, щоб ви про це не знали.

 — Розкажіть мені, що значать свічки, котрі лиш засвітилися?

 — Це на світ народилися нові люди.

 — А ті, що до половини догоріли?

 — Це люди половину віку прожили.

 — А ті, що догоряють?

 — Тим людям вік кінчається.

 — Тепер, кумо, покажіть мені, котра свічка моя.

 — Я б не хотіла казати, куме, але як ви так хочете, то скажу. Ідіть додому і шукайте дошки — ваша свічка догоряє.

Приїхав він додому. Та йде до коваля і замовляє колиску на пружині. Коваль зробив ту колиску, приносить, а він уже слабий.

 — Забийте, — каже, — у стелю кілок і почепіть колиску на нього. А мене покладіть у колиску.

Поклали хворого в колиску, він розплатився з ковалем, і той пішов.

Лежить у колисці слабий і бачить, іде Смерть, кума його. Заходить у хату та й іде просто до його голови. А колиска на пружині. Він торкнув ногою, колиска повернулася, і баба лишилася в ногах. Іде баба від ніг до голови, а він знову ногою торкнув, колиска повернулася, і баба знов лишилася в ногах. Іде баба знову від ніг до голови, а він знов ногою торкнув, але баба вхопилася за колиску і перебирає руками, підступає до голови. Він хотів ще раз повернути колиску, але вже не зміг. А Смерть каже:

 — Куме, крути — не крути, мусиш умерти.

Ця робота перебуває у суспільному надбанні відповідно до статті 8 Закону України від 1 грудня 2022 року № 2811-IX «Про авторське право і суміжні права», де зазначається, що не є об'єктами авторського права:

  • вираження народної творчості (фольклор);
  • акти органів державної влади, органів місцевого самоврядування, офіційні документи політичного, законодавчого, адміністративного і судового характеру (закони, укази, постанови, рішення, державні стандарти тощо), а також їх проекти та офіційні переклади;
  • розклади руху транспортних засобів, розклади телерадіопередач, телефонні довідники та інші аналогічні бази даних, що не відповідають критеріям оригінальності і на які поширюється право особливого роду (sui generis).