Легенда про річки Катунь і Бія

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Легенда про річки Катунь і Бія

У хана Алтая була прекрасна дочка Катинг. Шалено любив її примхливий батько. Розумів він, що рано чи пізно доведеться дівчину віддати заміж, доведеться розлучитися з ненаглядною дочкою. Але хотів він якомога довше утримати свою Катинг удома. Щоб ніхто не бачив її краси, хан побудував для неї замок високо в горах.

Самотньо жила красуня Катинг в своєму прекрасному, неприступному замку. Ніхто не міг потрапити в ці місця, тому що не було туди ніяких доріг. Але птахи, що прилітали зі сходу, співали для Катинг пісні про красу і розум хлопця на ім'я Бій, який живе далеко в степах.

Вітри, що пролітали мимо замку, що гордо стояв в своїй самоті, шепотіли красуні про любов Бія до Катинг. Розгоралися в думках дівчини прекрасні мрії про щастя з улюбленою людиною. І ось одного разу, наслухавшись щебетання птахів і шереху вітру, Катинг вирішила втекти з ув'язнення і зустрітися з довгожданою любов'ю.

Підкараулила смілива дівчина, коли засне її могутній батько, зістрибнула з високої скелі і побігла назустріч коханому. Прокинувшись, хан Алтай не знайшов своєї дочки. Зрозумівши, що улюблена дочка покинула його назавжди, він послав навздогін найспритніших і сильніших багатирів з наказом наздогнати утікачку і повернути назад.

Але жоден з воїнів хана не зміг наздогнати Катинг, яка, вправно стрибаючи з каменя на камінь, петляючи між скелями, стрімко бігла все далі і далі. Найшвидшим і моторнішим виявився багатир на ім'я Бабирхан. Він вже схопив Катинг за рукав плаття, але вона, рвонувшись, відірвала рукав і спрямувалася далі.

Так і не наздогнали багатирі красуню Катинг. яка зустрілася з своїм коханим Бієм, і вони побігли далі разом, злившись в одне ціле — річку Об.

З тих пір ці закохані нерозлучні. А грізний хан Алтай в жорстокому гніві своєму і в сліпій люті перетворив багатирів на камені. Так і стоять вони кам'яними громадами: Сартикпай, Сарлик і Бабирхан, який став останньою горою Північного Алтая.

Ця робота перебуває у суспільному надбанні згідно зі статтею 10 Закону України від 23 грудня 1993 року № 3792-XII «Про авторське право і суміжні права» де зазначається, що не є об'єктом авторського права:

  • твори народної творчості (фольклор);
  • видані органами державної влади у межах їх повноважень офіційні документи політичного, законодавчого, адміністративного характеру (закони, укази, постанови, судові рішення, державні стандарти тощо) та їх офіційні переклади;
  • розклади руху транспортних засобів, розклади телерадіопередач, телефонні довідники та інші аналогічні бази даних, що не відповідають критеріям оригінальності і на які поширюється право sui-generis (своєрідне право, право особливого роду).