Лисиця і козел у ямі

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Лисиця і козел у ямі
 Завантажити у Завантажити роботу у форматі PDFЗавантажити роботу у форматі ePubЗавантажити роботу у форматі TXTЗавантажити роботу у форматі MOBI

Голодна лисиця бігла понад лісом, задерши морду вгору, приглядалась на ворон, зазівалась і полетіла в яму. Яма була глибока, викопана мисливцями, щоб зловити якого-небудь звірюку.

Лисиця цілий день гибіла в ямі голодна, силкувалась виплигнуть і ніяк не могла вибраться звідти. Уже пізно так, як у полудню пору, де не взявся козел, ішов до лісу, задерши голову; хвостиком ворушив, борідкою потру-хував, головою покивував.

Побачила лисиця козла, почала його улещувать: «Ей, земляк! Чого ти там спекою тиняєшся? Іди до мене в холодочок». — «Не хочу, там сиро; я краще піду в ліс, там, може, собі водиці надибаю, а то душа горить, пити хочеться». — «Ех ти, дурень кудлатий, де ж ти там води знайдеш? Та навіщо й шукать, коли ось у мене під ногами е чиста холодна вода. Плигай до мене, тут прохолодно, не душно, свіжа водиця... І умирать не треба!.. А ти там печешся на сонці, нудьгуєш».

Козел послухався, плигнув до лисиці в яму, аж бризки полетіли на всі боки. Лисицю замалим не задушив.

А вона йому: «Тихше, бородатий дурень, ти всю мене обляпав грязюкою!» А сама тим часом, не довго думавши, плигнула козлові на спину, а зі спини на роги, і вистрибнула з ями.

А козел зостався у ямі і був там ще два дні, поки натрапили на нього пастухи і витягли звідти на віжках.

Ця робота перебуває у суспільному надбанні згідно зі статтею 10 Закону України від 23 грудня 1993 року № 3792-XII «Про авторське право і суміжні права» де зазначається, що не є об'єктом авторського права:

  • твори народної творчості (фольклор);
  • видані органами державної влади у межах їх повноважень офіційні документи політичного, законодавчого, адміністративного характеру (закони, укази, постанови, судові рішення, державні стандарти тощо) та їх офіційні переклади;
  • розклади руху транспортних засобів, розклади телерадіопередач, телефонні довідники та інші аналогічні бази даних, що не відповідають критеріям оригінальності і на які поширюється право sui-generis (своєрідне право, право особливого роду).