Перейти до вмісту

Львівський літопис і Острозький літописець/Коментарі: Львівський літопис

Матеріал з Вікіджерел
КОМЕНТАРІ
Львівський літопис

¹ Джерелом цієї звістки літописець називає «De origine et rebus gestis polonorum, libri XXX» («Про походження і справи польського народу, 30 книг») М. Кромера, видану вперше в 1555 році в Базелі латинською мовою. М. Гунашевський, очевидно, користувався «Хронікою» М. Кромера в перекладі на польську мову М. Блажовського, виданою в 1611 році в Кракові під назвою: «Marcina Kromera biskupa warmieńskiego o sprawach, dziełach i wszytkich inszych potocznościach koronnych polskich księg XXX przez Marcina Błażowskiego z Błażowa wyraźnie na polski język przetłumaczone, przydatkami i dowodami niektoremi poniekąd utwierdzone i własnym onogoż kosztem z druku na świat podane. W Krakowie w drukarni Mikołaja Loba, roku pańskiego 1611» («Мартина Кромера варменського єпіскопа про справи і події та всякі інші Польської корони поточні речі 30 книг, Мартином Блажовським з Блажова точно перекладених польською мовою, деякими додатками і поясненнями подекуди поповнених і на його ж власні кошти надрукованих і у світ випущених. В Кракові, в друкарні Миколая Лоба, року божого 1611»). В «Архиве Юго-западной России» (ч. 1, т. X, Киев, 1904) на сторінках 408—409, в документі № 151, є посилання на виклад «Хроніки» М. Кромера, здійснений Яном Гербуртом латинською мовою, що вийшов першим виданням у Базелі в 1571 році. У зазначеному документі цитата з викладу Гербурта подана польською мовою, але книга Гербурта в перекладі на польську мову не видавалася. Цитату для зазначеного документа взято з «Хроніки» Кромера в перекладі М. Блажовського, де в XII книзі на стор. 263 ця подія описана під 1340 роком. М. Бельський у своїй «Хроніці» події, описані у Львівському літопису під 1339 роком, теж відносить на 1340 рік. М. Бельський зазначає, що попередник Казимира III на Львівському і Володимирському князівствах Болеслав володів цими князівствами «prawem przyrodzonem» («унаслідуваним правом»), але не дотримувався руської віри, за що його було отруєно. Перелік М. Бельським деяких речей, забраних Казимиром з львівських церков, дає підставу припускати, що обидва хроністи — і Кромер і Бельський — користувалися для опису цієї події в своїх «Хроніках» одним і тим же джерелом. Опис цієї події, заснований на «Хроніках» Кромера і Бельського, вміщено також в «Густинской летописи» під 1340 роком. Слід зазначити, що К. Маркс загарбання Казимиром Великим Червоної Русі теж відносить на 1340 рік (J. Herburt, Chronica polonika siwe Regni polonici descriptio, Basil., 1571; M. Бельський, Хроніка, стор. 391—392; Полное собрание русских летописей, т. II, Прибавление к Ипатиевской летописи, стор. 349; К. Маркс, Хронологические выписки. — Архив Маркса и Энгельса, т. V, 1938, стор. 347—348) — 99.

² Казимир IV Ягеллончик після смерті київського князя Симеона Олельковича (1455—1470) перетворив Київське князівство в литовську провінцію. Першим київським воєводою (намісником) у 1471 році було призначено литвина Мартина Гаштольда, якого кияни не хотіли прийняти, як людину не князівського роду, не православної віри, що до того ж походила з колишніх підданців київських князів. Двічі приїздив Гаштольд до Києва, але кияни не пускали його в місто, просячи короля призначити на Київське князівство Симеонового брата Михаїла або кого іншого грецької віри. Однак король свого рішення не змінив, і мешканці Києва змушені були прийняти Гаштольда. З того часу замість князів у Києві настали воєводи. М. Гаштольд у 1474 році витримав у Києві грізний напад татар (Н. Закревский, Описание Киева, т. I, стор. 30; Киевский синопсис или краткое собрание от различных летописцев о начале града Киева, К., 1836, стор. 200—201; Полное собрание русских летописей, т. II, стор. 358; М. Stryjkowski, Kronika polska, litewska, żmódska i wszystkiej Rusi, tom I, Warszawa, 1846, стор. 272; Wielka encyklopedia powszechna ilustrowana, tom XXIII—XXIV, Warszawa, 1899—1900, стор. 712) — 99.

³ Мова йде про татар, які напали на руські землі на провідній (поминальній) неділі, що в 1498 році починалася 22 квітня. Це був перший і надзвичайно спустошливий напад турків і татар на Галичину (Полное собрание русских летописей, т. II, Прибавление, стор. 361; М. Бельський, Хроніка, стор. 904) — 99.

⁴ Про цей напад татар і турків на Україну в інших джерелах звісток не зустрічаємо — 99.

⁵ М. Бельський битву з татарами під Сокалем датує 2 серпня 1519 року (М. Бельський, Хроніка, стор. 1009) — 100.

⁶ Це був напад на Україну загону турків з 12 000 чоловік, серед яких було лише 4000 білогородських та інших татар (М. Бельський, Хроніка, стор. 1026) — 100.

⁷ Облогу турками Рогатина М. Бельський відносить на 1524 рік (М. Бельський, Хроніка, стор. 1027) — 100.

⁸ Мабуть ця подія трапилася 8 серпня 1542 року, в день свята рождества діви Марії — 100.

⁹ Мова йде про Арсенія (Марка) Балабана, львівського єпіскопа, дата смерті якого в літопису зазначена неправильно. А. Балабана було обрано на львівського єпіскопа в 1549 році, після смерті першого львівського єпіскопа Макарія Тучапського. Умер Арсеній Балабан в кінці 1568 або на початку 1569 року (Д. Зубрицький, Хроніка міста Львова, стор. 171, 190; Архив Юго-западной России, ч. 1, т. X, стор. 30) — 100.

¹⁰ Тут іде мова про молоду вдову Яна Заполія, короля східної частини Угорщини, що помер 22 липня 1540 року, Ізабеллу, яка після смерті чоловіка залишилася з своїм сином Яном Сигізмундом, що мав від роду лише кілька місяців, і разом з регентами управляла Трансільванією. Д. Зубрицький у своїй «Хроніці міста Львова» зазначає, що в 1556 році, в суботу другої неділі великого посту, тобто 28 лютого, до Львова прибула угорська королева Ізабелла з сином Яном Сигізмундом, помилково називаючи її не дружиною, а дочкою померлого короля Яна І Заполія і сестрою тодішнього короля (?), і перебувала у Львові декілька місяців. Те, що мова йде саме про правительку Трансільванії, підтверджує і сам Д. Зубрицький, який у своїй «Хроніці» під 1557 роком пише, що королева Ізабелла, повернувшись 21 березня в Угорщину, у трансільванське місто Альба Юлія (Білий город), в подяку за гостинний прийом її у Львові, разом з своїм сином Яном Сигізмундом, якому тоді вже було 17 років, видала диплом львівським купцям, що звільняв їх в Угорщині від всіх митних податків (Д. Зубрицький, Хроніка міста Львова, стор. 177, 178; Н. Борецкий-Бергфельд, История Венгрии в средние века и в новое время, СПб., 1908, стор. 122—137; див. також К. Маркс, Хронологические выписки. — Архив Маркса и Энгельса, т. VIII, стор. 52—53) — 101.

¹¹ Це був похід польсько-литовської армії в Прибалтику, який завершився приєднанням у 1561 році Лівонії до Литви, що суперечило інтересам Росії — 101.

¹² Мова йде про напад на Україну кримського калги з двадцятитисячним загоном татар, що відбувся на початку 1558 року з наказу хана, розгніваного вчинками Д. Вишневецького, який перейшов на службу в Російську державу і готував похід проти Криму. Татари несподівано напали на Брацлавщину, пройшли Барську, Хмельницьку та інші сусідні волості Волині та Поділля, пограбували їх і з величезним полоном (близько 40 тисяч чоловік) повернулися назад, не зустрівши з боку литовського війська ніякого опору (Полное собрание русских летописей, т. 13, первая половина, VIII. Летописный сборник, именуемый Патриаршей или Никоновской летописью, СПб., 1904, стор. 289; М. Грушевський, Історія України-Русі, т. VII, стор. 122) — 101.

¹³ Волоський (молдавський) господар Стефан VII Томша за звістками, що є в «Хроніці» Д. Зубрицького, був обезглавлений у Львові 5 травня 1564 року (Д. Зубрицький, Хроніка міста Львова, стор. 187; М. Бельський, Хроніка, стор. 1149) — 101.

¹⁴ Цей напад татар на Поділля, під час якого вони спустошили багато сіл і містечок, М. Бельський відносить на 1566 рік (М. Бельський, Хроніка, стор. 1163) — 101.

¹⁵ Сніг випав після пасхи, перший день якої в 1568 році припадав на 18 квітня — 101.

¹⁶ Дата смерті польського короля Сигізмунда II Августа в літопису вказана неправильно. Він помер 7 липня 1572 року — 101.

¹⁷ Мова йде про французького принца Генріха Валуа, обраного на польський престол 11 травня 1573 року, який таємно виїхав 17 липня 1574 року в Париж, щоб зайняти французький престол, який залишався вакантним після смерті брата Генріха Карла IX, що помер 30 травня 1574 року (М. Бельський, Хроніка, стор. 1342) — 101.

¹⁸ Турецьким султаном до 12 грудня 1574 року був Селім II, проти якого вів боротьбу молдавський господар Іона (Івоня), запросивши собі на допомогу українських козаків на чолі з гетьманом Іваном Свірговським; з 21 грудня того ж року турецьким султаном став Амурат III — 101.

¹⁹ В «Хроніці міста Львова» Д. Зубрицького розповідається, що татари, скориставшись безкоролів'ям в Польщі, безборонно бродили по українських землях, спустошили Волинь, Поділля, зайшли аж за Жешув. В суботу 1 жовтня, в день свята покрови вони підійшли до Львова, але, зустрівши тут організований опір, не наважилися його штурмувати. Польські воєводи виявилися неспроможними захистити населення від татар. Лише українські козаки помстилися татарам за напад на Поділля. Вторгнувшись із своїм керівником Богданком або Яковом Богданом, на прізвисько Ружний або Ружинський, за Перекоп, вони розгромили і розорили татарські поселення, нікого не жаліючи. Але, як зауважує М. Бельський, це ні в якій мірі не відповідало збиткам, заподіяним татарами в руських землях (Д. Зубрицький, Хроніка міста Львова, стор. 197—198; М. Бельський, Хроніка, стор. 1366—1367) — 101.

²⁰ За звістками, що є в «Хроніці міста Львова» Д. Зубрицького, Іван Підкова нібито був братом молдавського господаря Іони (Івоні), жорстоко замордованого турками в 1574 році. (Д. Зубрицький, Хроніка міста Львова, стор. 202—203; М. Бельський, Хроніка, стор. 1430) — 101.

²¹ В цьому році «ляхове», під якими літописець в даному разі розумів католиків взагалі, запровадили «новий календар», тобто григоріанський календар або «новий стиль», що увійшов у вжиток у всіх країнах Європи і Америки, за винятком православного Сходу. Запровадження папою Григорієм XIII в 1582 році нового календаря зробило особливо відчутною для всіх віруючих християн розбіжність між православ'ям і католицизмом, що накопичувалася віками, та поглибило незгоди між ними: починаючи з 1582 року православні і католики святкували пасху, різдво та інші свята в різний час, що призводило до нехтування феодалами-католиками релігійних традицій українського трудящого населення, яке переважно дотримувалося православ'я — 101.

²² Тут іде мова про закладку нової камінної церкви успіння богородиці (пречистої) у Львові, що стала центром діяльності Львівського братства. В окружному посланні від 15 січня 1586 року до всіх православних обивателів Польської держави антіохійський патріарх Іоаким просив подати допомогу Львівському братству «їж у Львові місті християнськая церков хочет строєнієм поновлятися, то єсть наукою письма святого, і хотять з помоччю божією панове міщане львовськії школу закладати для научення дітем християнським всякого стану, которії би міли учитися письма святого, гречеського і словенського, да не будет род їх християнський аки безсловесен ненаученія ради; і теж купити друкарню письма словенського і гречеського, к той же школі потребную, в полтори тисячі золотих заставленую; і теж церков хотять муровати новую і дом на школу, і дом на друкарню, і дом на шпиталь, просто все поновляючи законное строєніє» (Памятники, изданные Киевской комиссией для разбора древних актов, т. III, стор. 11—12) — 101.

²³ Тобто татари, що вторглися в українські землі близько 6 серпня, коли святкувався день Спаса. В інших джерелах звісток про цей напад татар на руські землі не знаходимо. Д. Зубрицький розповідає про нашестя турків і татар на галицько-руські землі в 1589 році, коли вони дійшли аж до Львова (Д. Зубрицький, Хроніка міста Львова, стор. 216) — 102.

²⁴ Мова йде про битву, що відбулася 24 січня 1588 року під містом Бичиною між партіями Зборовських — захисниками «можновладства» магнатів і Замойських — прихильниками монархічного способу правління в Речі Посполитій (М. Бельський, Хроніка, стор. 1606—1607; див. К. Маркс, Хронологические выписки. — Архив Маркса и Энгельса, т. VIII, стор. 55—56) — 102.

²⁵ Про цей напад татар на Галичину в інших джерелах звісток не знаходимо — 102.

²⁶ У звістках під 1592 роком літописець згрупував опис подій тривалого періоду запровадження унії, допустивши при цьому зміщення хронологічних рамок у відношенні деяких окремих подій і фактів. Перша грамота про згоду деяких православних єпіскопів на унію була складена 24 червня 1591 року і підписана луцьким єпіскопом Кирилом Терлецьким, львівським єпіскопом Гедеоном Балабаном, пінським єпіскопом Леонтієм Пельчицьким і холмським єпіскопом Діонісієм Збируйським. Ще до поїздки в Рим польський король грамотою від 18 травня 1592 року надав привілеї єпіскопам, що погодилися прийняти унію. 1 червня 1595 року київський митрополит Михаїл Рагоза, єпіскопи: володимирський — Іпатій Потій, луцький — Кирило Терлецький, пінський — Леонтій Пельчицький і кобринський архімандрит Іона Гоголь підписали докладні умови (артикули) унії для представлення папі і королю, а 12 червня митрополит і всі єпіскопи підписали соборне послання до папи з висловленням згоди на прийняття унії. Ці два документи представляли собою все необхідне для поїздки Іпатія Потія і Кирила Терлецького в Рим, яких король призначив послами до папи ще в травні 1594 року. Числа 24 вересня 1595 року посланці виїхали до Риму і прибули туди 15 листопада. Лише 23 грудня відбулася заключна аудієнція у папи, на якій Потій і Терлецький принесли присягу на вірність папі. Посли виїхали з Риму не раніше 7 лютого 1596 року і 1 або 2 березня вже були вдома. З 6 до 9 жовтня 1596 року в Бресті відбувався собор в питаннях унії, але в дійсності там засідало два собори: один — уніатський, який прийняв і затвердив укладену в Римі унію, другий — православний, що відкинув її (Макарий, История русской церкви, т. IX, кн. IV, СПб., 1900, стор. 516—518, 520—521, 549, 571, 579, 606—608, 619, 620, 635, 638, 670, 687) — 102.

²⁷ «Пересторога», написання якої датується кінцем 1605 — початком 1606 року, є дорогоцінною пам'яткою полемічної антиуніатської української літератури, написана невідомим автором. Єдиний відомий нам список цього документа знаходиться в рукописній книзі М. Гунашевського, що зберігається в Центральній науковій бібліотеці Академії наук Української РСР в Києві (відділ рукописів, збірка кол. Університету св. Володимира, № 206 (27), стор. 99—131). Вперше «Пересторогу» було опубліковано в «Актах, относящихся к истории Западной России» (т. IV, стор. 203—236). Вдруге цей документ опублікував М. С. Возняк в своїй роботі «Письменницька діяльність Івана Борецького на Волині і у Львові» (стор. 25—56). В цій праці М. С. Возняк доводить, що автором «Перестороги» є Іван (Іов) Борецький. До цього часу, слідом за І. Франком, переважна частина дослідників схиляється до думки, що автором «Перестороги» був Юрій Рогатинець, освічений братчик Львівського братства (І. Франко, Нарис історії українсько-руської літератури, Львів, 1910, стор. 46) — 102.

²⁸ Про цей напад татар на Галичину досить докладно розповідає М. Бельський. Татари вийшли з Волощини на Покуття, вчинили там багато шкоди, потім пішли на Самбір, спалили Снятин, Жуків, Тлумач, Тисьменицю, Галич та багато інших міст (М. Бельський, Хроніка, стор. 1712—1714) — 102.

²⁹ Похід Наливайка в Молдавію відбувся в 1595 році, а не в 1596, як помилково зазначено в літопису — 102.

³⁰ Северина Наливайка та інших керівників антифеодального повстання українських селян і козаків 1594—1596 років було схоплено 9 червня 1596 року. Наливайка, в особі якого польський уряд вбачав не звичайного бунтівника, а свого небезпечного політичного противника, було страчено у Варшаві 11 квітня 1597 року після Варшавського сейму, що засідав з 10 лютого до 25 березня 1597 року (М. Бельський, Хроніка, стор. 1743, 1764—1765) — 102.

³¹ Перша неділя великого посту в 1598 році припадала на 5 березня — 102.

³² У вид. НС, а потім і у вид. ЮРЛ зазначається, що тут іде мова про кого-небудь з сім'ї львівських купців Мигалових, прізвище яких згадується в літопису під 1642 роком. Але, безумовно, це не так. Немає сумніву, що тут говориться про Михаїла І Хороброго, волоського воєводу, претендента на молдавське господарство, проти якого вела боротьбу Польща, що висунула на престол молдавського господаря свого ставленика Ієремію Могилу (див. звістки «Острозького літописця» під 1600 роком) — 102.

³³ Мова йде про самозванця Лжедмитрія, що видавав себе за сина Івана IV Грозного, якому покровительствував сандомирський воєвода, самбірський і львівський староста Юрій Мнішок і віддав за нього свою дочку Марину (С. М. Соловьев, История России с древнейших времен, кн. IV (тома 7-8), стор. 408—410; К. Маркс, Хронологические выписки. — Архив Маркса и Энгельса, т. VIII, стор. 168) — 102.

³⁴ Тут розповідається про Станіслава Стадницького, власника міста Ліско на річці Сян (звідси — ліський), перемишльського каштеляна, який під час збройної сутички під Перемишлем 19 листопада 1605 року забив перемишльського старосту, королівського референдарія Фому Дорогоєвського (Д. Зубрицький, Хроніка міста Львова, стор. 233) — 102.

³⁵ Чи був Лжедмитрій І у Львові перед від'їздом до Москви, в інших джерелах звісток не знаходимо. В «Хроніці міста Львова» Д. Зубрицького про цей факт згадки немає. Однак відомо, що, прибувши до Москви, самозванець відправив у Львів на 300 карбованців соболів для будівництва там православної церкви Успіння Богородиці. Цей подарунок міг бути і не пов'язаний з відвідуванням Лжедмитрієм Львова, а зроблений з метою привернути до себе православне населення міста (С. М. Соловьев, История России с древнейших времен, кн. IV (тома 7-8), стор. 429—430) — 102.

³⁶ Під цим роком автор Львівського літопису зібрав звістки, що стосуються тривалого періоду боротьби польських магнатів за підкорення Польщею Російської держави. Ця боротьба закінчилася лише в жовтні 1612 року вигнанням польських інтервентів з Москви і нищівною поразкою їх — 103.

³⁷ Це був один з найбільших рокошів під керівництвом М. Зебржидовського і Я. Радзівілла проти польського короля Сигізмунда III. Пійманий і доставлений у Краків один з найактивніших рокошан Ян Щесни Гербурт був відданий до суду і засуджений до смертної кари, але вирок не було виконано. Затримання Яна Щесного Гербурта та інших рокошан і висловлення ними покірливості королю відбулося не в 1606 році, як зазначено в літопису, а в 1607 році (История Польши, т. І, стор. 248— 249; В. Грабеньский, История польского народа, стор. 178—180) — 103.

³⁸ Кафедральна Георгієвська, або св. Юрія церква у Львові, що відігравала в ті часи важливу роль не тільки в релігійному, але і в громадсько-політичному житті, «же всі врочистості і публічні діла звикли в церкві кафедральной святого Юрія львовской отправоватися» (С. Величко, Летопись событий в Юго-западной России в XVII веке, т. III, К., 1855, стор. 252) — 103.

³⁹ Д. Зубрицький події, описані в літопису під 1607 роком, відносить до 1606 року (Д. Зубрицький, Хроніка міста Львова, стор. 233—234) — 103.

⁴⁰ Гедеон (Григорій) Балабан, львівський єпіскоп, син попереднього львівського єпіскопа Арсенія Балабана — 103.

⁴¹ Під 1608 роком літописець описав збройну боротьбу, що точилася між шляхтичами Стадницькими і Опалінськими з 1607 року до серпня 1610 року. Станіслава Стадницького, про якого тут іде мова, було забито 20 серпня 1610 року (S. Łosiński. Prawem і lewem. Obyczaje na Czerwonej Rusi w pierwszej połowie XVII wieku, tom drugi, Wojny prywatne, стор. 377, 441—442) — 103.

⁴² Потоцький Стефан, коронний підкоморій — 103.

⁴³ Тут, як і в інших подібних випадках, автор літопису розуміє територію України, що перебувала під владою Польщі — 103.

⁴⁴ Події, описані тут, відбувалися весною 1614 року, а не 1615 року, як зазначено в літопису. Вираз «палити конфедерацію» означає спалення конфедератами акту про саморозпуск конфедерації (С. Жолкевський, Писання, стор. 219—221; Д. Зубрицький, Хроніка міста Львова, стор. 243—247) — 103.

⁴⁵ Ці події відбувалися в 1614—1615 роках, а не в 1616 році, під яким подано про них звістки в літопису (Д. Зубрицький, Хроніка міста Львова, стор. 247—248) — 104.

⁴⁶ Свято ушестя у 1618 році припадало на 14 травня — 104.

⁴⁷ Битва під Цецорою відбулася не в 1619 році, як зазначено в літопису, а близько 1 вересня 1620 року (Історія Української РСР, т. 1, стор. 186) — 104.

⁴⁸ Події, описані в літопису під 1620 роком, відбулися в 1621 році (История Хотинского похода Якова Собеского, 1621 — Мемуары, относящиеся к истории Южной Руси, вып. II (первая половина XVII ст.), стор. 40—126) — 104.

⁴⁹ Тобто після 29 червня — 105.

⁵⁰ Після 15 серпня — 105.

⁵¹ Ярославський ярмарок відкривався кожного року 15 серпня — 105.

⁵² Гетьман Михайло Дорошенко був обраний в кінці 1625 року, загинув у 1628 році під час походу запорізьких козаків у Крим. — Акт про комісію під Куруковом на місцевості під назвою Медвежі Лози (Н. Маркевич, История Малороссии, т. III, М., 1842, стор. 21—30) — 105.

⁵³ Мова йде про війну Польщі з Швецією, що почалася вторгненням у 1625 році шведського короля Густава Адольфа в польську Лівонію. В наступному 1626 році воєнні дії було перенесено в польську Прусію (История Польши, т. І, стор. 255—256) — 105.

⁵⁴ Заслуговує на увагу той факт, що в обох літописців найменування Україна вживається для назви території України на протязі всього часу і лише з 1648 року рівнобіжно з цим найменуванням автори почали вживати найменування Військо Запорізьке, яке одночасно означало і територію України і військову організацію козаків. Автор Львівського літопису з 12 випадків згадування території України в цілому 9 разів вжив термін Україна і лише 3 рази, починаючи з 1648 року, вжив термін Військо Запорізьке. Автор Острозького літописця про територію України в цілому згадує лише один раз під 1607 роком, вживаючи найменування Україна — 105.

⁵⁵ Київському митрополиту Іову Борецькому — 106.

⁵⁶ Перед святом пасхи, яка в 1630 році починалася 28 березня — 106.

⁵⁷ Григорій (Грицько) Савич Чорний, обраний 1629 року на гетьмана реєстрових козаків, проводив угодовську політику по відношенню до польської шляхти. Боротьба між козаками, що не увійшли в реєстр, і реєстровцями, серед яких переважали заможні козаки, набрала форми гострої збройної сутички. Випищики, обравши в кінці 1629 року гетьманом Тараса Федоровича (Трясила), розгромили в 1630 році верхівку реєстровців і стратили гетьмана реєстрових козаків Григорія Чорного, як зрадника (Історія Української РСР, т. І, стор. 188—189) — 106.

⁵⁸ Лащ-Тучапський Самуїл, коронний стражник — 106.

⁵⁹ Потоцький Микола, польний гетьман — 106.

⁶⁰ Тарас Федорович (Трясило) (див. коментар 57) — 106.

⁶¹ Сьома субота після пасхи в 1630 році припадала на 15 травня — 106.

⁶² Мабуть, білий прапор, який з незапам'ятних часів правив за сигнал припинення битви, а також був ознакою мирних намірів — 107.

⁶³ Тут в літопису трапилася помилка. Димер ніколи жодному з Вишневецьких не належав. Димер в цей період входив до складу королівських земель і був окремим староством. 1631 року Димер належав старості Юрію Лясоті, після смерті якого це староство перейшло до Яна Лянцкоронського, а по смерті останнього 1647 року — до його сина Станіслава Лянцкоронського, скальського старости (Słownik geograficzny Królestwa polskiego i innych krajów słowiańskich, tom II, Warszawa, 1881, стор. 246, 247) — 107.

⁶⁴ Мається на увазі євангельська притча про багатого і Лазаря. Як, за притчею, багатий не був спроможним підпорядкувати своїй волі («на тім світі») бідного Лазаря, так і польські магнати виявилися не в силі зламати опір українських козаків — 107.

⁶⁵ Після свята тройці і св. духа, які 1630 року відзначалися 16 і 17 травня в неділю і понеділок. Найближча п'ятниця після тройці припадала на 21 травня — 108.

⁶⁶ Неділя всіх святих або перша неділя після тройці в 1630 році припадала на 30 травня — 108.

⁶⁷ Гетьман Тарас Федорович (Трясило) — 110.

⁶⁸ Літописець свідомо назвав гетьмана Оренду «ніякись» (якийсь). Гостра боротьба серед козацтва проти угодовства гетьманів польсько-шляхетському урядові привела до заміни протягом двох років декількох гетьманів, серед яких були і випадкові люди. Після Тараса Федоровича (Трясила) було обрано гетьманом Антона Конашевича Бута, але вже 8 червня того ж 1630 року, під час переговорів з козаками під Переяславом Конецьпольський затвердив гетьманом козаків Тимоша Михайловича Орендаренка (Оренду), якого літописець, очевидно, і відніс до випадкових гетьманів. Влітку 1631 року замість Орендаренка гетьманом реєстровців було обрано Івана Кулагу-Петражицького, якого влітку наступного 1632 року було скинуто і на його місце обрано Андрія Гавриловича (Діденка) (К. Г. Гуслистий, Визвольна боротьба українського народу проти шляхетської Польщі в другій половині XVI і в першій половині XVII ст. — Нариси з історії України, вип. III, стор. 136, 138, 139) — 111.

⁶⁹ Рік смерті польського короля Сигізмунда (Жигмунта) III Вази в літопису зазначено неправильно. Він помер 20 квітня (ст. ст.) 1632 року — 111.

⁷⁰ Польський король Владислав IV обраний на престол 8 листопада 1632 року — 111.

⁷¹ Обрання Петра Могили на київську митрополію проводилося 3 грудня 1632 року, а посвячення відбувалося 24, 27 і 28 квітня 1633 року у львівській місцевій братській церкві успіння богородиці, побудованій на кошти сім'ї Могил. В обряді посвячення брали участь єпіскопи: львівський — Ієремія Тисаровський, смоленський (кол. пінський і туровський) — Авраамій, луцький — Ісаакій Черчицький і мілецький архімандрит (кол. холмський єпіскоп) — Паїсій Іполитович Черкавський. Місцем свого обрання і посвячення на київського митрополита Могила обрав Львів невипадково. Петро Семенович Могила походив з середовища молдавської аристократії. Він обрав місцем своєї діяльності Україну і відомий, як церковно-політичний та культурний діяч першої половини XVII століття. Діяльність Петра Могили дуже суперечлива. Обстоюючи інтереси вищого православного духовенства на Україні і верхівки української шляхти, він намагався догодити їм всім, виходячи з їх політичної орієнтації. Петро Могила виступав прихильником Польщі, але разом з тим він боровся з католицькою церквою проти унії; обстоюючи православ'я, він одночасно виступав проти возз'єднання України з Росією. В Києві широкі кола православного населення, в тому числі і козацтво, були незадоволені діяльністю Могили, особливо в галузі шкільної освіти, тому що запрошені ним з Львова ієромонах Ісаія Трофимович, монах Сильвестр Косов та інші на посади викладачів лаврської школи звинувачувалися в хиткості своїх переконань і в прихильності до унії. Справа доходила до того, що, за словами С. Косова, «був такий час, що ми, висповідавшись, тільки й чекали, що ось почнуть начиняти нами дніпровських осетрів, або ж того огнем, іншого мечем відправлять на той світ». Ясно, що за таких обставин у Києві Петро Могила міг зустріти активну протидію своєму посвяченню, особливо з боку простого народу, незважаючи на згоду польського короля Владислава IV і благословіння константинопольського патріарха Кирила Лукариса. Становище ускладнювалося ще й тим, що ще був живий попередній київський митрополит Ісаія Копинський, який не думав відмовлятися від своїх прав і мав у Києві численних прихильників (С. Голубев, Киевский митрополит Петр Могила и его сподвижники, т. І, К., 1883, стор. 433, 437, 537, 544—547; М. А. Максимович, Собрание сочинений, т. І. Отдел исторический, стор. 390—394) — 112.

⁷² Сейм, який відбувався в Кракові з 8 лютого до 17 березня 1633 року, оголосив війну Росії, яка обложила Смоленськ, за те, що Владислав, всупереч Деулинському мирному договору, продовжував іменуватися московським царем — 112.

⁷³ В інших джерелах цей турецький воєначальник іменується Абазі паша (Г. Грабянка, Летопись, К., 1854, стор. 41) — 112.

⁷⁴ Тут в літопису має місце помилка, або вірніше плутанина в іменах молдавських господарів. Після Мирона Барновського, що був на господарстві вдруге з квітня 1633 року до 2 липня того ж року, молдавським господарем настав Мойсей Могила (вдруге, з 2 липня 1633 року до квітня 1634 року) — один з синів Симеона Могили, яких у нього було п'ять: Михаїл, Гавриїл, Мойсей, Іоан і Петро, причім останній з них проживав на Україні і займав посаду київського митрополита. Симеон Могила був господарем Волощини з жовтня 1600 року до червня 1601 року і з липня 1601 року до серпня 1602 року, а господарем Молдавії він був з 10 липня 1606 року до 24 вересня 1607 року (С. Голубев, Киевский митрополит Петр Могила и его сподвижники, т. І, стор. 6, 35; Chronologia polska, Warszawa, 1957, стор. 467, 469) — 112.

⁷⁵ Михаїл Федорович Романов — 113.

⁷⁶ Мова йде про синів польського короля Сигізмунда III Вази. З п'яти його синів старший Владислав був польським королем з 8 листопада 1632 року до 20 травня 1648 року. Другий його син Ян Казимир був польським королем з 22 листопада 1648 року до 16 листопада 1668 року, коли відмовився від престолу. Третій — Ян Ольбрахт, який в літопису помилково називається «намолодшим», був краківським біскупом і помер 1634 року. Четвертий — Король Фердинанд був вроцлавським біскупом і помер 1655 року. П'ятий — наймолодший, що помер 1634 року, звався Олександр Кароль (Д. Зубрицький, Хроніка міста Львова, стор. 278; М. Bobrzyński, Dzieje Polski w zarysie, tom II, Warszawa, 1927, стор. 302) — 113.

⁷⁷ Сейм відбувався з 31 січня до 13 березня 1635 року в Варшаві — 114.

⁷⁸ Слово «дунай» означає розлив води, взагалі велике скупчення води. Вислів «где Ніпр упадає в дунай» слід розуміти так, що місце для будування фортеці Кодака було обрано там, де Дніпро, проминувши пороги, широко розливається по рівнині — 114.

⁷⁹ Це був Сулима Іван Михайлович. Побудовану поляками в липні 1635 року фортецю Кодак Сулима зруйнував у серпні того ж року — 114.

⁸⁰ Мабуть, ці події відбулися 11 серпня 1635 року, бо успінський піст (спасівка) починається 1 серпня, а свято успіння божої матері відмічається 15 серпня — 114.

⁸¹ В Хроніці міста Львова Д. Зубрицького значиться, що львівський уніатський архієпіскоп Іоан Прухницький помер 1633 року, а новий архієпіскоп Станіслав Гроховський настав у 1634 році, який 1635 року був у складі екзекуційної комісії, призначеної польським королем для розгляду справ львівських мешканців, що відмовилися виконувати фортифікаційні роботи та відбувати інші повинності. В «Дополнениях к Сводной Галицко-русской летописи с 1600 по 1700 год» А. С. Петрушевича під 1634 роком значиться, що архієпіскоп С. Гроховський в цьому році побудував у Львові кам'яний булинок для своєї резиденції. Автор Львівського літопису, мабуть, дотримувався старого календаря, внаслідок чого подія, що відбулася 8 листопада 1634 року, в день святого Михаїла, у нього значиться під 1635 роком (Д. Зубрицький, Хроніка міста Львова, стор. 278, 279, 282; А. С. Петрушевич, Дополнения к Сводной Галицко-русской летописи с 1600 по 1700 год, стор. 186) — 114.

⁸² День св. Мартина католики відмічають 11 листопада. Цей сейм був надзвичайним і відбувався з 21 листопада до 8 грудня 1635 року у Варшаві — 114.

⁸³ Тобто з 17 на 18 квітня 1636 року — 115.

⁸⁴ Мова йде про Анну Алоїзу Острозьку, дружину віленського воєводи Яна Кароля Ходкевича, яка була дочкою Олександра Василія-Костянтиновича Острозького, київського воєводи, і його дружини Анни, у дівоцтві Костка. Одержавши у спадщину від свого батька Яна Костки, сандомирського воєводи, величезні володіння, в тому числі і місто Ярослав у Галичині, Анна Костка від назви цього міста звичайно іменувалася княжною ярославською — 115.

⁸⁵ Перед святом тройці, яка 1636 року припадала на 12 червня — 115.

⁸⁶ Тут розповідається про Станіслава Даниловича, сина руського воєводи Яна Даниловича. Початкова фраза цього оповідання має саркастичний характер, що властиво для мови автора Львівського літопису в багатьох випадках, коли він розповідає про шляхтичів та про їх вчинки — 115.

⁸⁷ Казановський Мартин — 116.

⁸⁸ Сапєга Ян Станіслав — 116.

⁸⁹ Назване в літопису свято діви Марії відмічається католиками 2 лютого. Сейм відбувався з 20 січня до 3 березня 1637 року у Варшаві — 116.

⁹⁰ За євангельською легендою, з такими словами Ісус Христос звернувся до жителів міст Віфсаїди і Капернаума, які нехтували християнську релігію. Марновірні чутки, подібні до описаних в літопису, мали, очевидно, на думку віруючих, віщувати неминуче боже покарання католиків за утиски над православними християнами — 117.

⁹¹ Тобто 5 грудня, напередодні дня пам'яті епіскопа Миколая Мірлікійського — 118.

⁹² Замойський Томаш (Фома), син великого коронного канцлера Яна Замойського — 118.

⁹³ Дружина Томаша Замойського Катерина Олександрівна, княжна Острозька — 118.

⁹⁴ В інших джерелах, в тому числі і в тексті присяги козаків, даній ними на раді під Боровицею 20 лютого 1638 року, Василь Томашик називається Василем Томиленком (Архив Юго-западной России, ч. III , т. І, стор. 367) — 118.

⁹⁵ Сейм відбувався з 10 березня до 1 травня 1638 року у Варшаві — 118.

⁹⁶ Перед святом пасхи, яка за римсько-католицьким календарем у 1638 році починалася 4 квітня — 119.

⁹⁷ На свято тройці, яка в 1638 році припадала на 23 травня — 119.

⁹⁸ Тобто після 29 червня — 119.

⁹⁹ Тут мова йде про події 1637 року, які автор літопису згадує за аналогією, у зв'язку з пожежами 1638 року (див. звістки літопису про пожежі в записах під 1637 роком) — 119.

¹⁰⁰ Автор літопису мав на увазі біблійну легенду про «кари єгипетські», в яких у вигляді стихійних бід начебто здійснювалася «кара божа» за утиски єгипетським фараоном (царем) ізраїльського народу — 120.

¹⁰¹ Див. коментар 51 — 120.

¹⁰² Свято тройці в 1640 році припадало на 31 травня. День Костянтина і Єлени в цьому році дійсно був у четвер 21 травня — 120.

¹⁰³ День Федора Тірона відмічався 17 лютого. Д. Зубрицький смерть львівського православного епіскопа Ієремії Тисаровського відносить на 12 березня (Д. Зубрицький, Хроніка міста Львова, стор. 288) — 120.

¹⁰⁴ Морова хвороба поширилася тоді на все місто Львів і дійшла навіть до одної з приміських парафій церкви св. Параскеви, або П'ятниці, завдавши шкоди цьому району (Д. Зубрицький, Хроніка міста Львова, стор. 289) — 120.

¹⁰⁵ Тобто в один день: у православних — 10 квітня за ст. ст., а у католиків — 20 квітня за н. ст. Тут у звістках літопису трапилася плутанина в роках. Свято Георгія побідоносця, що відмічається 23 квітня, в 1643 році дійсно припадало на неділю. Пасха ж «вкупі» була в 1642 році — 120.

¹⁰⁶ Мова йде про кафедральну церкву у Львові (див. коментар 38) — 120.

¹⁰⁷ Тобто 16 лютого за н. ст. За іншими відомостями, С. Гроховський помер 1 березня 1644 року (Wielka encyklopedia powszechna ilustrowana, t. XXV—XXVI, Warszawa, 1900, стор. 869) — 120.

¹⁰⁸ Василій Лупул — 120.

¹⁰⁹ Час, коли відбулася битва під Жовтими Водами, в літопису зазначено неправильно. Військові дії між повсталими українськими козаками і польськими військами розпочалися ще за життя польського короля Владислава IV, а не через тиждень після його смерті, як про це сказано в літопису. Владислав IV помер 10 травня за ст. ст. (20 травня за н. ст.). Польське військо під командуванням М. Потоцького вирушило в похід на Україну 15 лютого 1648 року. Перший бій між козаками і передовими загонами польських військ під Жовтими Водами відбувся 19 квітня. Після смерті Владислава IV відбулася 16 травня Корсунська битва. Під час цієї битви польські гетьмани потрапили в полон до козаків (Воссоединение Украины с Россией, т. II, стор. 22—24; Летопись Самовидца, стор. 7—11) — 121.

¹¹⁰ Чапліцький Данило, чигиринський підстароста — 121.

¹¹¹ Конецьпольський Олександр — 121.

¹¹² Посольство Богдана Хмельницького у Варшаву складалося з чотирьох чоловік: Вешняка (Якубовича) Федора, що був тоді черкаським полковником, Мозири Лукіяна, корсунського полковника, Болдарта Григорія, запорізького козака та Петрушенка Івана, писаря Війська Запорізького. Посольство поряд з іншими питаннями висувало, як основну вимогу, вивід польських військ з України і наполягало на скасуванні «Ординації війська запорізького реєстрового» 1638 року (Воссоединение Украины с Россией, т. II , стор. 24; Історія Української РСР, т. І, стор. 214) — 121.

¹¹³ Заславський Владислав Домінік — 121.

¹¹⁴ Вишневецький (Вишневецький-Корибут) Ієремія Михаїл Михайлович — найхарактерніший зразок відступництва українського шляхтича від православ'я і зради своєму народу. Син православних батьків Михайла Вишневецького і Раїни Могили, Ієремія Вишневецький не зважив на заповіт своєї матері, яка на смертній постелі, в присутності архімандрита Густинського монастиря, духівника княгині, Ісаії Копинського, молила і заклинала страшними клятвами свого сина зберегти віру батьків. Не зважив І. Вишневецький і на поради свого дядька по матері Петра Могили, який закликав його залишитися при вірі своїх предків. Знехтував він також і доводами Ісаії Копинського, в той час київського митрополита, який у спеціальному посланні від 7 травня 1634 року нагадав І. Вишневецькому про заповіт матері і умовляв його повернутися до віри батьків. На зраду своєму народові І. Вишневецький ішов свідомо. Зразу-ж після смерті матері він піддався впливові єзуїтів, уже в 1631 році прийняв католицтво і почав настирливо насаджувати католицизм у своїх неосяжних володіннях на Лівобережжі, побудував костьоли в Прилуках, Лубнах, Ромнах, Лохвиці, Білому Камені, Мошнах. Але ворожа діяльність І. Вишневецького по відношенню до українського народу не обмежувалася лише релігійними утисками. Під час селянських повстань, особливо в роки визвольної війни, він став душителем і катом українських народних мас. Свою жорстокість він здійснював люто, перевершуючи всіх іноземних гнобителів, в тому числі турків і татар, цих одвічних катів православного люду і непримиренних ворогів всіх слов'янських народів. В роки визвольної війни І. Вишневецький здобув собі славу першого героя панської Польщі, а український народ нагородив його презирливим ім'ям «Палія», жорстокість і бузувірство якого затаврував у своїх народних думах та історичних піснях (П. Т. Викторовский, Западнорусские дворянские фамилии, отпавшие от православия в конце XVI и в XVII вв., вып. 1, К., 1912, стор. 89—97) — 122.

¹¹⁵ Остророг Миколай — 122.

¹¹⁶ Після розгрому польського війська під Жовтими Водами і Корсунем та полонення обох гетьманів на чолі польської армії було поставлено трьох бездарних командуючих: Д. Заславського, М. Остророга і О. Конецьпольського. Ієремія Вишневецький очолював велике з'єднання польсько-шляхетського війська і діяв самостійно, застосовуючи найжорстокіші заходи, щоб придушити повстання українських селян і козаків (Історія Української РСР, т. 1, стор. 215—216) — 122.

¹¹⁷ Сенявським Миколаєм — 122.

¹¹⁸ Вишневецький Ієремія — 122.

¹¹⁹ Яна Казимира, брата попереднього польського короля Владислава IV. Звістка літопису про посольство Богдана Хмельницького до польського сенату помилкова (див. вище, стор. 95) — 122.

¹²⁰ Свято трьох королів відмічається католиками 6 січня (н. ст.). Коронація Яна Казимира на польський престол відбувалася 17 січня. Сейм засідав з 19 січня до 13 лютого 1649 року у Варшаві — 123.

¹²¹ Киселя Адама — 123.

¹²² До свята тройці, яке в 1649 році припадало на 13 травня — 123.

¹²³ Це відбувалося в лютому 1649 року — 123.

¹²⁴ Петрів піст (петрівка) припадає на час з 24 травня до 28 червня — 123.

¹²⁵ 30 червня — 123.

¹²⁶ Замойського Томаша (Фоми) — 123.

¹²⁷ Фірлей Андрій Андрійович — 123.

¹²⁸ Лянцкоронський Станіслав — 124.

¹²⁹ Конецьпольський Олександр — 124.

¹³⁰ Корецький Самуїл Кароль — 124.

¹³¹ Ця подія відбулася 30 червня — 124.

¹³² Іслам Герей — 124.