Рано сонечко піднялось,
Позгасали зорі,
І у росу, як в діамант,
Повбирались гори.
І Сатанаїл піднявся,
Бога став будити:
«Вставай, боже! Годі спати!
Землю тра святити».
І збудився господь сильний
І, здихнувши, каже:
«Що хитришся предо мною,
Вічний ти мій враже?!
Був я всюди сеї ночі,
Від края до края —
І нема чого святити:
Вся земля святая.
Ти хотів мене, невдячний,
В морі утопити.
За то вічне будеш змієм
Під землею жити».
І звинулись тому руки,
І звинулись ноги.
Довге рило натягнулось,
Висунулись роги.
І Сатанаїл невдячний
Став навік змією,
Зашипів і з-перед бога
Слизнув під землею.
І стогнала земля дуже,
Де змій пробирався,
І там всюди ліс дрімучий
Поверх неї взявся,
