Повернувся син додому —
Вся сім'я стрічає,
А Адам посеред хати
Слабий умирає.
І кивнув на свого сина
І став говорити,
Щоб йому із того прута
Обручі зробити.
І натроє прут розтяли,
Обручі зробили
І на голову Адаму
Міцно положили.
І, говорять, перестало
Голову ломити.
Але дармо наш прапрадід
Думав вічне жити.
Надаремне й син таскався
В далеку дорогу:
Ще до рання Адам бідний
Віддав душу богу.
І зібрались його діти,
Правнуки і внуки,
І зробили домовину,
Підняли на руки.
І понесли й поховали,
В землю закопали
І на першії могилі
Гірко заридали.
Заридали і могилу
Слізьми оросили.
І ті обручі з могили
Парості пустили.
І з тих паростів потому,
Де Адам і Єва,
Стали кипарис, кедрина
И триблаженне древо[1].
