А Соломон серед лісу
Став думу гадати:
Днів лиш кілька оставалось
Білий світ видати.
І умився він, залився
Гіркими сльозами
І на землю сировую
Впав межи дубами.
І ті жалі, і ті сльози
Небеса пробили,
І усіх святих і бога
В небі розбудили.
І зачали святі люди
Господа молити,
Щоби господь Соломону
Дав ще літ прожити.
І сказав бог: «Соломона
Щиро я кохаю
1 своїх літ йому дав би,
Та я літ не маю.
А ви, мої святі люди,
Ви на землю йдіте
І для него кілька років
У людей просіте!»
І зійшли святі із неба,
І сталії ходити,
І ходили, іі літ просили
Соломопу жити.
