Незабаром після балу
Цар Давид скончався,
І Соломон сів на царство
І коронувався.
Сів на царство й зачинає
Думоньку гадати:
Як би небо розгадати,
Море згрунтувати?
Соломону треба було
Тілько захотіти.
Захотів лиш — і на крузі
В небо став летіти,
І летів він, і чи довго —
Бог то святий знає.
Наостаток аж під самі
Хмари підлітає.
В хмарах густо, круг оперся.
Нічого діяти!
І зачав він помаленьку
Хмари розгортати.
Розгортає чорні хмари
Круг свій підіймає,
Аж по самій середині
Голуба стрічає,
«Здоров, мудрий Соломоне!
Де ж ти так спішишся?
Не ізміряєш ти неба,
Дармо не трудися.
Може, ще як ти на милю
Хмарою проб'єшся.
Та як далі йти захочеш,
Там і останешся.
Повертайся ти додому
Та дивись усюди:
Під тобою синє поле
І п'ятно там буде.
І п'ятно те — земля наша,
Синє поле — море!..»
І вернувся він із неба,
Мале йому горе.
