Малороссійскія приказки/Могылыни родыни

Матеріал з Вікіджерел
Малороссійскія приказки
Е. Гребенка
Могылыни родыни
• Інші версії цієї роботи див. Могилини родини С.Петербургъ: 1836
МОГЫЛЫНИ РОДЫНИ.
 

Ось чутка степомъ полетила,
(На що-то грихъ не пидведе),
Що у степу якась могыла
Дытыну швыдко прыведе.
Про дыво сее якъ почулы,
То люды заразъ въ степъ майнулы,
Старый и молодый къ могыли знай иде.
Крый Боже! народу якого тамъ зобралось,
Якъ объ Ильи въ Ромни.
Буцимъ тамъ мисце почыналось,
Де ни взялысь миняйлы й шынкари
И пиднялы межъ-себе галасъ,
Чумакъ изъ силью ставъ, изъ діо̀гтемъ діо̀гтяри,
И красты бублыкы шатнулы школяри,
Сластіо̀ны шкварылысь, сидухы цокотилы,
Про лазаря старци пидъ кобзу голосылы,
«Холодный квасъ!» москаль межъ народомъ гукавъ,
Знечевья а базаръ въ степу якъ треба ставъ.
Хрещеный людъ хоча гуляе,
Та на могылу все разъ-поразъ позырае,
Чы швыдко вродытся те чадо степове;
Могила жъ стогне, мовъ сопѐ, мовъ тяжко дыше,
Бокамы сывимы колыше,
И зъ лыха на ввесь степъ реве.
Народъ дывуется, да исть, да пье горилку;
Вже паньській стадныкъ Опанасъ,
Покинувши товаръ, що пасъ,

Зъ кишени вытягнувъ сопилку,
Да якъ утне Московського бычка!
Пидкивкы заразъ за-бряжчалы,
Въ кружку дывчата танціо̀валы,
Москаль покынувъ глекъ, та садыть гоцака.
Ажъ ось лулусь! щось пидъ ногамы,
Загоготивъ якыйсь пидземный гласъ;
Базаръ утыхъ, бабы замовклы пидъ возамы,
Изъ ляку упустывъ сопилку Опанасъ,
И люды, христючысь, баньки повытрыщалы:
Могыла триснула, и те дытя, що ждалы,
На Божый свитъ сусиль, якъ пыть дало.
Та що жъ за чадо те було,
Що тильки гомину межъ намы наробыло?
— Мабуть пидсудокъ? — ни, — такъ левъ? — ни,— такъ мишокъ
Зъ дукатамы? — ни, ни, — такъ папорти цвитокъ?
Але-жъ! — такъ, зъ намы Хрестна сыла!
Мабуть вона полубиса вродыла?
Не втявъ, — такъ вылыла козацького коня? —
Ни, просто прывела — руденьке мышеня.