Малороссійскія приказки/Сонце да Хмары

by Е. Гребенка

◀ Пшеныця

Малороссійскія приказки Е. Гребенка Сонце да Хмары

Горобци да Вышня ▶

• Інші версії цієї роботи див. Сонце да Хмари

С.Петербургъ: 1836

СОНЦЕ ДА ХМАРЫ.

 

Ось сонечко зыйшло, и свитыть намъ и гріе,
И Божый міръ, якъ макивка цвите,
На неби чыстому генъ Хмара бованіе.
Та Хмара надулась и ричъ таку гуде:
»Що вже мени се сонце надоило,
Чого воно такъ землю веселыть?
Хочь я насуплюся, воно таки блищыть.
Я полечу іо̂му назустричъ смило,
Я здужаю іо̂го собою затемныть.«
Дывлюсь, и Хмарамы пивнеба замостыло,
На сонечко мовъ ничью налягло.
А сонце выще пидплыло
И Хмары ти позолотыло.