|
Незабаром гнівна Ольга
Знову зводить рахунки…
Але боряться завзято
Деревлянські вояки.
Баче Ольга, що до бою
В неї сила замала,
Стала думати, гадати
І на хитрощі пішла.
І говорить Деревлянам:
— „Та чого це ми бємось?
Щось не вміли поділити,
Завинив з нас, може, хтось?
А прийшла до чоловіка
На могилу жалібну:
Дай, мовляв, солодким медом
Свого князя помяну.
З вами, любі Деревляне,
Боротьби я не веду;
— Помяну я чоловіка,
Справлю тризну і піду.
Помяніть і ви… Забудьте
Те, що вже давно пройшло:
Є для вас і мед пахучий
І густе, як кров, вино“.
Вірять Ользі Деревляне,
На могилу князя йдуть,
Разом князя поминають,
Разом мед і вина пють.
Попились, лягли спочити,
А княгиня знак дала
І над Ігоря труною
Рахунки свої звела.
І в поход рушає далі,
Все мечем рубає в пень,
Ціле літо облягає
Непокірний Коростень.
І хитрує знову Ольга
І говорить ворогам:
— „Як не хочете коритись,
В стократь гірше буде вам.
Таж, погляньте, всі скорились,
Всі вже платять дань мені
І спокійно орють ниви…
Непокірні ви одні.
Але так я мало хочу,
Неподолані борці:
По три голуби від хати,
Та по три ще горобці“.
І зраділи Деревляне
Всі розбіглись і в мішки
По лісах, лугах, по стріхах
Ловлять весело пташки.
Ольга ж вугілля горяче
Кожній пташці до хвоста
Привязала і пустила…
Загорілися міста…
Коростень в огні палає,
Галас, крик, переполох…
Все тікає. Військо Ольги
Перебило багатьох.
Та як виконала Ольга
Помсти лютий заповіт,
Стала думати про Бога,
Про таємний божий світ.
Про велику, вічну правду,
Про прощення, про любов,
Стала думати про Того,
Хто пролив за людство кров.
І не помста дика, люта,
Не крівавих дум рої,
А безмежне милосердя
Душу сповнило її.
І без Його мудра Ольга
Більше жити не змогла
І у грецькім Царгороді
Христіянство прийняла.
|
