Чоботи Хріна
Хрін три дні сидить і курить,
Миє, чистить, око жмурить,
Націляється в гвіздок
І натискує курок.
Вже в торбині хліб і сало,
Люлька, губка і кресало,
Жде рушниця на гаку,
Довгі чоботи в кутку.
Коли Хрін був тяжко хво̀рий,
Бідні чоботи в коморі
Нудьгували, як в тюрмі:
Ждали осени й зіми.
Пес на них дивився зкоса
І на дьоготь морщив носа,
Навіть раз, нюхнувши, чхнув,
Та за пару днів забув.
Знов лежав, за вухом чухав,
Знов до них підходив, нюхав, —
Чи не пахне чимсь новим,
Більш приємним і смачним.
Прожили вони багато…
Ще носив їх Хрінів тато,
Мазав дьогтем і сальцем,
Щоб були для всіх взірцем.
Хрін мастив також їх салом,
Але сало не блищало,
Бідний Хрін причин не знав —
Чом той смалець не блищав.
Пес очей з чобіт не зводив
І, як Хрін кудись виходив,
Зразу в рух пускав язик:
І як в прірву смалець зник!
І ставали все рудіші,
(Мов збігались в купу миші),
Чорні чоботи, хоч плач!
Знову брався Хрін за квач.
|
