Мойсей (1905)/II

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Мойсей (1905
Іван Франко
II
Видання: Львів: накладом Івана Франка, 1905.
II.

Лиш один з поміж сеї юрби
У шатрі не дрімає
І на крилах думок і журби
Поза гори лїтає.

Се Мойсей, позабутий пророк,
Се дїдусь слабосилий,
Що без роду, без стад і жінок
Сам стоїть край могили.

Все що мав у житю, він віддав
Для одної ідеї,
І горів і яснїв і страждав
І трудив ся для неї.

Із неволї в Міцраім свій люд
Вирвав він наче буря,
І на волю спровадив рабів
Із тїснин передмуря.


Як душа їх душі підіймавсь
Він тодї многі рази
До найвисших, піднебних висот
І вітхненя й екстази.

І на хвилях бурхливих їх душ
У днї проби і міри
Попадав він із ними нераз
У безодню зневіри.

Та тепер його голос зомлїв
І погасло вітхнїнє,
І не слухає вже його слів
Молоде поколїнє.

Ті слова про обіцяний край
Для їх слуху се казка,
Мясо стад їх і масло і сир,
Се найвисшая ласка.

Що з Міцраім батьки і дїди
Піднялись до походу,
На їх погляд се дурість і гріх.
І руїна народу.


Серед них Авірон і Датан
Верховодять сьогоднї;
На пророцькі слова їх одвіт:
„Наші кози голодні!“

І на поклик його у поход:
„Наші конї не куті“.
На обіцянки слави й побід:
„Там войовники люті“.

На принади нової землї:
„Нам і тут не погано“.
А на згадку про божий наказ:
„Замовчи ти, помано!“

Та коли загрозив їм пророк
Новим гнївом Єгови,
То йому заказав Авірон
Богохульні промови.

А на зборі Ізрайля синів,
Честь віддавши Ваалу,
Голосистий Датан перепер
Ось якую ухвалу:


„Хто пророка із себе вдає
І говорить без звязку,
І обіцює темній юрбі
Божий гнїв або ласку, —

„Хто до бунту посьміє народ
Наклика́ти, до зміни,
І манити за гори, на-стріть
Кінцевої руїни, —

„Той на пострах безумцям усїм
Між отсим поколїнєм
Най опльований буде всїма
I побитий камінєм“.