Мудрий наймит

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Мудрий наймит
 Завантажити у Завантажити роботу у форматі PDFЗавантажити роботу у форматі ePubЗавантажити роботу у форматі TXTЗавантажити роботу у форматі MOBI

Був собі господар, і мав наймита. Та й вислав того наймита в поле орати. І мав він пса, той пес називався Петрушка. Як ішов наймит орати, то господар дав ему хліб, і сказав:

- Поїш сам, накорми Петрушку, і цілий додому принеси.

Сів у полі той наймит їсти, Петрушку від себе нагнав, нічого єму не дав. Взяв той хліб, розрізав, м'якушку витягнув, з'їв, а шкірки до купки кілочками збив, і вже несе цілий хліб до дому.

А Петрушка був злий на наймита, що той єму їсти не дав, то у вечір, коли йшли додому, то загнав єму воли на пліт, на коли, і всі воли поприбивалися на тих колах.

Прийшов наймит додому і каже до господаря:

- Дали мені такого наймита, що всі воли позаганяв на коли. То може ви, господарю, гніваєтеся?

А господар каже:

- Та ні, нема за що.

А в них була така угода, що якщо наймит за що буде гніватися на господаря, то той єму носа відріже, і навпаки - якщо господар на наймита, то той тому відріже носа.

У неділю господар з господинею пішли до церкви, і мали привести додому гостей. Наказали кухарці напекти, наварити, а наймитові — зарізати вівцю. А той господар мав вівців цілу череду.

- Котра вівця на тебе буде дивитися, тогу заріжеш. Пішов наймит до хліва, а на него всі вівці дивляться. То й він всіх порізав. А щ< господар казав:

- Закришиш до того м'яса цибульку і петрушку. То він взяв, зловив пса, Петрушку, і кицьку, що звалася Цибулька, і покришив м'яса.

Прийшли господарі з гостями додому, і питаються наймита:

- Чи зарізав вівцю?

- Зарізав, - каже наймит. — Але я всіх порізав, бо вони всі на мене дивилися - Укришив петрушку й цибульку? — питається той господар.

- Та, зловив Петрушку, забив і укришив, а Цибулька на печі лежала, то я її укришив.

Схопився господар за голову:

- Що ж ти наробив? Яку ти петрушку й цибульку укришив? “ То може ви, господарю, гніваєтеся? — наймит питає. А господар не хоче носа позбутися, то й каже:

- Нема за що гніватися.

Та й думають господар з господинею, що робити з тим наймитом, бо він вже і багато шкоди наробив. Та й каже господар:

“ Ти, жінко, будь удома, а я йду до корчми, нап'юся.

А ніч була дуже темна, ніц не видно, і болото велике надворі. І сказав він найм щоби той зробив на вулиці сухо й видно, як він буде п'яний йти з корчми.

Та й пішов до корчми і каже:

- Ходіть додому господарю, вже сухо й видно.

Господар вийшов: і сухо, і видно. Але дивиться — то ж єго стодола горить! Прийшов він додому і каже до наймита:

- Що ж ти мені наробив?

- А, - каже наймит, - що я мав робити, як ви сказали, щоб було сухо й видно? То, може, ви гніваєтеся?

А господар вже не витримав:

- Та як мені не гніватися, як ти мені такої біди наробив? То тоді наймит відрізав тому господареві носа, взяв гроші, що заробив, і пішов собі. На тому й усе.

Записано Осипом Роздольським у с.Берлин (сучасної Львівської обл.), від Антошка Мороза, в 1894 році.

Стиль запису збережено.


Ця робота перебуває у суспільному надбанні згідно зі статтею 10 Закону України від 23 грудня 1993 року № 3792-XII «Про авторське право і суміжні права» де зазначається, що не є об'єктом авторського права:

  • твори народної творчості (фольклор);
  • видані органами державної влади у межах їх повноважень офіційні документи політичного, законодавчого, адміністративного характеру (закони, укази, постанови, судові рішення, державні стандарти тощо) та їх офіційні переклади;
  • розклади руху транспортних засобів, розклади телерадіопередач, телефонні довідники та інші аналогічні бази даних, що не відповідають критеріям оригінальності і на які поширюється право sui-generis (своєрідне право, право особливого роду).