Перейти до вмісту

Народныя южнорусскія сказки/1/14

Матеріал з Вікіджерел
Народныя южнорусскія сказки/1
Лисиця та кіт
Кіевъ: 1869
14.
ЛИСИЦЯ ТА КІТ.

У лісі да жила лисиця, а биля того ліса да жив собі чоловік! у того чоловіка да був кіт, — він колись добре мишей ловив, а далі, як осліп, дак и перестав; а хозяін його жаловав: він нехотів його убивать, да завіз його в ліс, да там и покинув. Коли — йде лисица, да й каже: «Здоров був, Котохвей Матвіічъ! а чого ти пришов?» От, він и каже: — «А, що-ж каже, мене да мий хозяін любив, покіль я бачивъ, а як я перестав бачить, дак и перестав и мишей ловить, — а колись здорово ловив, — дак він пожалів мене вбить, дай одвіз в ліс, — мені тепер и прийшлось пропадать.» — А лисиця дай каже: «Стережи мене, Котохвей Матвіічъ! дак я тебе буду хлібом годувать.» От, він й каже: — «Добре, сестричко-лисичко!» — Вона йому построіла котовку и городець чималий дала.

От, одного дня, дай приходить заіць, да у ту капусточку — хрим-хрим! А кіт в вікно, да на зайця, — да хвіст задрав, да — фррр!.. Заіць злякавсь, дай побіг росказовать медвідю, вовку и дикому кабану. А медвідь и каже: «знаєте що — зробім греміданській[1] обід, да позовім и йіх, — дак ми, каже, йому дамо капут! — Я, каже, украду у чоловіка меду, а ти, вовче, украдь сала, а ти, кабане, накопай коріння, а ти, зайче, позовеш йіх обідать.»

От, вони наготовили всього, як медвідь казав, а заіць побіг звать. Підошов під вікно, дай каже: «Просимо вашоі милости, лисичко-сестричко з Котохвієм Матвіічем, до нас — на обід,» — дай маха! А медвідь и каже: «чи тиж казав, щоб своі ложки побрали?» — «Ох, мині лишечко, каже заіць, я й забувсь!» — Дай побіг знов. Підошов під вікно, дай каже: «Дай берить ложки!» — Добре, добре — каже лисица.

От вони йдуть. Кіт задрав хвіст, да зараз до сала: «Мя-у! мя-у!..» А вони злякались кота, да поховались в кущі, дай думали, що він каже: Ма-ло, ма-ло! дай кажуть: «А, бісів сину! ми усім наготовили, а тепер — він один, да ще ка: «мало!» Медвідь же да седів на дубі, а ті по кущах. От, кабан (сказано — свиня!) не уседів, дай повернувсь, — кіт думав, що там миш, — да туди: фррр!.. Він з під куща, да на другій кущ, — вовк излякавсь — да відтиль, — да тоді під дуба; — медвідь з дуба — да на кущ, — заіць — відтиль — да на-втьоки!

А кіт зоставсь: сидить да сало йість, а лисиця — мед. Пойіли гарненько собі, дай пішли до дому.

(Записана въ Пирятинскомъ уѣздѣ, Полтавской губ.)



——————
  1. Громадянський.