Народныя южнорусскія сказки/1/5
| ◀ 4 | Народныя южнорусскія сказки/1 Сірко |
6 ▶ |
|
В одного чоловіка був собака Сірко — тяжко старий. Хозяінъ бачить, що з його нічого не буде, що він до хозяйства неспособний, и прогнав його отъ себе. Цей Сірко никає по полю; коли це — приходить до його вовк, тай питає його: «Чого ти тут ходиш?» Сірко ему отвіча: — Що-ж, брате, — прогнав мене хозяін, а я и хожу тут.» — Тоді вовк йому каже: «а зробить так, щоб тебе хозяін изнов прийняв до себе?» Сірко каже: — «Зроби, голубчику; я вже таки чимсь тебе одблагодарю.» — Вовк каже: «ну, гляди: як вийде твій хозя(і)н из жінкою жать, и вона дитину положить під копою, то ти будеш близько ходить коло того поля, — щоб я знав, де те поле, — то я візьму дитину, а ти будеш однімать одъ мене ту дитину, — тоді будьто я тебе излякавсь, та й пущу дитину».
У жнива той чоловік и жінка вийшли у поле жать. Жінка положила свою маленьку дитину під копою, а сама и жне коло чоловіка. Коли це — вовк біжить житом, та за ту дитину — и несе йійі полем. Сірко за тим вовком, — доганяє його; а чоловік кричить: «гидж-га, Сірко!» Сірко якось догнав того вовка и отняв дитину, приніс до того чоловіка, тай отдав ему. Тоді то(й) чоловік вийняв из торби хліб и кусок сала, тай каже: «на, Сірко, йіж, — за те, що не дав вовкові дитини изйісти!» — Ото у вечері идуть из поля, беруть и Сірка. Прийшли до-дому, чоловік и ваше) «жінко, вари лишень гречані галушки, та сито йіх из салом затовчи.» Тілки шо вони изварилися, він садовить Сірка за стіл, тай сів сам коло його, тай каже: «а сип, жінко, галушки, та будем вечерять.» Жінка и насипала. Він Сіркові набрав у полумисок: так уже йому годить, щоб він не був голодний, щоб він часом гарячим не опікся!
Ото Сірко и думає: «Треба мині поблагодарить вовкові, що він мині таку вигоду изробив.» А той чоловік, діждавши мъясниць, отдає свою дочку заміж. — Сірко пішов у поле, знайшов там вовка, тай каже йому: «прийди у неділю, у вечері, до города мого хозяіна, а я тебе узву у хату, та одблагодарю тобі за те, що ти мині добро зробив.»
Ото вовк, діждавши неділі, прийшов на те місце, куди ему Сірко казав; — а в той самий день у того чоловіка було весілля. Сірко вийшов до його, тай увів його у хату и посадовив його під столом. Ото Сірко на столі узявъ плашку горілки, мъяса доволі — и поніс під стіл; а люде хотіли ту собаку бить. Чоловік каже: «не бийте Сірка: він мені добро зробив, то я и йому добро буду робить, поки його й віку.»
Сірко, що саме лучче на столі лежить, бере, та подає вовкові; обгодував и упоів так, що вовк не витерпить, та каже; «буду співать!» Сірко каже: — «не співай, бо тут тобі буде лихо! лучче я ще тобі подам пляшку горілки, та тілки мовчи.» — Вовк, як випив ту пляшку горілки, та каже: «отепер уже буду співать!» Та як завиє під столом… Тоді де-які люде повтікали з хати, а де-які хотіли бить вовка; а Сірко и ліг на вовкові, наче хоче задушити. Хозяін каже: «не бийте вовка, бо ви мині Сірка убъєте! Він и сам из ним розправицьця добре.» Ото Сірко вивів вовка аж на поле, та й каже: «Ти мені добро изробив, а я тобі!» Та й розпрощались.